Хто такий Євгеній Онєгін в однойменному романі Пушкіна
Повторюємо: Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина. Він не годиться в генії, не лізе у великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його; він навіть не знає, чого йому треба, чого йому хочеться; але він знає, і дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність. Згадаєте, як вихований Онєгін, і погодитеся, що натура його була занадто гарна, якщо її не вбило зовсім таке виховання. Блискучий юразлученный з Тетяною смертю Ленского, Онєгін втратився всього,
* Убивши на двобої друга,
* Доживши без мети, без праць
* До двадцяти шести років,
* Нудячись у бездіяльності дозвілля
* а, Без служби, без дружини, без справ,
* Нічим зайнятися не вмів.
* Їм опанувало занепокоєння,
* Полювання до зміни місць
* (досить болісна властивість,
* Деяких добровільних хрест).
Спати вночі, позіхати вдень, бачити, що все із чогось клопочуть, чимсь зайняті – одними грошима, інший женитьбою, третій хворобою, четвертий нуждою й кривавим потом роботи, бачити навколо себе й веселощі й сум, і сміх і сльози,
У двадцять шість років так багато пережити, не вкусив життя, так знемогти, утомитися, нічого не зробивши, дійти до безумовного заперечення, не перейшовши ні через які переконання: це смерть! Але Онєгіну не призначено було вмерти, не покуштувавши, із чаш життя: пристрасть сильн і глибока не сповільнила збудити дре мавшие в тузі сили його духу. ..
Лист Онєгіна до Тетяни горить пристрастю; у ньому вже не-іронії, немає світської впевненості, світської маски. Онєгін знає, що, може бути, подає привід до злісних веселощів, але пристрасть задушила в ньому страх бути смішним.. . І він кинувся в цю боротьбу без надії на перемогу, без розрахунку, з усім шаленістю щирої пристрасті, що так і дихає в кожному слові його листа…
Роман кінчається одповіддю Тетяни, і читач назавжди розстається з Онєгіним у саму злу мінуту його життя. Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більше згідного з людським достоїнством страждання? Або вбила вона всі сили його душі, і безвідрадна туга його звернулася в мертву, холодну апатію? – Не знаємо, та й на що нам знати це, коли ми знаємо, що сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця? “ноша, він був захоплений світлом, подібно многим; але незабаром знудив їм і залишив його, як це роблять занадто деякі. У душі його тлелась іскра надії – воскреснути й освіжитися в тиші самоти, на лоні природи; але він незабаром побачив, що зміна місць не змінює сутності непереборних і не від нашої волі залежних обставин.
Онєгін – страждаючий егоїст. Його можна назвати егоїстом поневоле… Блага, доброчинна, корисна діяльність. Навіщо не зрадився їй Онєгін? Навіщо не шукав він у ній свого задоволення? Навіщо, навіщо? – Потім, милостиві государі, що порожнім людям легше запитувати, ніж діловим відповідати. Що-небудь робити можна тільки в суспільстві, на підставі суспільних потреб, що вказуються самою дійсністю, а не теориею; але що б став робити Онєгін у співтоваристві з такими прекрасними сусідами, у колі таких милих ближніх?
Випадок звів Онєгіна з Ленским: через Ленского Онєгін познайомився із сімейством Ларіних. Вертаючись від них додому після першого візиту, Онєгін позіхає; з його розмови з Ленским ми довідаємося, що він Тетяну прийняв за наречену свого приятеля й, довідавшись про помилку, дивується його вибору, говорячи, що якби він сам був поетом, то вибрав би Тетяну. Цій байдужій, охолодженій людині коштувало одного або двох неуважних поглядів, щоб зрозуміти різницю між обома сестрами… Онєгін був так розумний, тонкий і досвідчений, так добре розумів людей і їхнє серце, що не міг не зрозуміти з листа Тетяни, що ця бідна дівчина обдарована жагучим серцем, що алчет фатальної їжі, що її душа по-дитячому чиста, що її пристрасть детски простодушна й що вона анітрошки не схожа на тих кокеток, які так набридли йому з їхніми почуттями, те легенями, те підробленими. Він був жваво торкнутий листом Тетяни:
* Мова дівоцьких мріянь
* У ньому Думи риємо обурив,
* И згадав він Тетяни милої
* И блідий колір, і види сумовитий;
* И в сладостный, безгрішний сон
* Душою поринув він.
* Бути може, чувствий запал стародавній
* Їм на мінуту опанував;
* Але обдурити він не хотів
* Довірливість душі безневинної.
Ця любов не багато представляла йому звабливого. Як! Він, що перегорів у страстях, изведавший життя й людей, що ще кипів якимись самому йому неясними прагненнями. .. захопився б дитячою любов’ю дівчинки-мрійниці, що дивилася на життя так, як він уже не міг дивитися… І що ж обіцяла б йому в майбутньому ця любов? . .
(2 votes, average: 4.00 out of 5)