Хто така Ганна Снегина в однойменній поемі Єсеніна

С. Єсенін визнавався, що його лірика жива однією великою любов’ю – любов’ю до Росії. Рідна земля зробила поетові безцінний подарунок, міцними узами зв’язала його з народом. Тому Єсенін і його ліричний герой розділяли долю своєї країни й у радісні миті, і в мінути горя й суму

Доля поета й доля Росії нерозривно зв’язані, що вплинуло на вибір їм жанрів добутків. “Ганна Снегина” – це поема, у ній епічні події осмислюються через ліричні переживання автора. Поет звертається до “неясного часу” в історії країни. Усього за

кілька років, з 1917 по 1923, був порушений звичний плин життя. Російські люди виявилися в центрі грандіозних соціальних потрясінь. Сергій Єсенін зображує свою рідну Рязанщину. На прикладі одного з куточків сільської Русі поет міркує над долею всієї країни. Але особливий інтерес представляє не стільки зображення подій, скільки авторське відношення до них.

У поемі “Ганна Снегина” ліричний герой особливо близький поетові. Єсенін віддає йому частина своєї власної біографії, свій погляд на мир і подання про життя. Поет ненавидить війну. Вона засуджується всім ходом поеми, тому що “всю душу з’їла”.

Відмова від участі в кривавій бойні – це принципова позиція есенинского героя. Для нього неприйнятні й імперіалістична Війна, і “суцільні мужицькі війни”. У них автор бачить початок справжньої народної трагедії, від якої ледь не “пропала Росія”. Із сумнівом відніс поет і до Лютневої революції, що не несла звільнення, “зганяла на фронт умирати”. Оцінка жовтня 1917 року теж небезперечна. Ще важко припустити, чим обернеться руйнування вікових підвалин російського життя. Ми бачимо, що більшість мужиків волю сприймають як сваволю. Впиваючись безкарністю, вони йдуть розоряти поміщицький будинок.

Рязанські села далекі від Петрограда, мужики не знають, хто такий Ленін, але відразу сприймають ту сторону подій, який можна виправдати насильство. Образ епохи складається з образа людей, що жили в ній. Єсенін показує різних мужиків, не ідеалізуючи їх. Оглоблин, що був “забіяка й грубіян”, міняється разом із владою, стає ватажком селян. Лабутя, “хвальтишка й сільський боягуз”, живе, не мозолячи рук. Сумно, що в роки громадянської війни Прон гине, а його брат залишається “у Раді”. Цікавий характер візника, розумної людини, що, на жаль, не знайшов себе у світі й жила мрією “випити в шинку самогонки”. Ближче інших поетові мірошник, втілення доброти й близькості до природи. Мірошник постійно з’єднує й мирить людей. Цей герой персоніфікує російський характер, росіянку душу, не перекручену історичними потрясіннями. З образом мірошника зв’язаний ідеал поета. Єсенін вірить, що духовний початок російського життя, моральні цінності не можна підмінити соціальними. Тому головна тема поеми – тема людської долі. На це вказує назва поеми. Ганна Онєгіна для поета – втілення юності, мрії, гармонії. З нею зв’язаний один із кращих періодів його життя. В ім’ї героїні є щось від чистоти білого снігу, від цвітіння черемшини.

Драма Ганни, що втратила чоловіка й батьківщини, що втратилася, – це Драма цілого покоління російських людей. Героїня стала заручницею й жертвою “фатальних мінут” епохи. Все прекрасне, світле, добре змітається вихром революції. Ідуть юність і любов, але залишається пам’ять – єдиний порятунок від натиску часу, єдиний порятунок від втручання в життя людини

Поема закінчується спогадом про “дівчину в білій накидці”, про роки любові й надії. Цей епілог показує, що минуле й сьогодення для героя взаємозалежні. Життя триває, їй головна цінність – любляча, стражденна, що вірить людська душачи

“Ганна Снегина” – лірико-епічна поема С. Єсеніна. Вона була почата поетом у листопаді 1924 р., а завершена в січні 1925 р. Цю поему можна назвати поемою-спогадом. Ні, не дитинства – юності. Вони живі в пам’яті – ті “суворі, грізні роки”. Село напередодні революції – розтривожена, вируюча. Палаючі погляди мужиків: “Настає наша годинка!” І відразу – блакитна доріжка, запах жасмину, біла накидка, що мигнула за палісадником

У поемі вже як раніше не представляється поетові єдиним співтовариством трудівників, він бачить у ній богатих і бедних, гнобителів і пригноблених. Як передвістя подій, що розгорнулися в країні, звучать початкові строфи поеми, у яких розкрите волаюча соціальна нерівність селян двох сіл – Гадово й Криуши.

Багаті ми лісом і водою,

Є пасовища, є поля.

И по всьому вгіддю

Розсаджені тополі

Ми у важливі дуже не ліземо,

Але все-таки нам щастя дане…

В іншій – нестаток, бідність, голод:

Життя в них було погане –

Майже все село навскач

Орала однієї сохою

На парі заїжджених шкап.

Яких вуж отут чекати достатків, –

Була б душа жива…

Розгортаючи сюжетну лінію поеми, С. Єсенін створює образ сільського ватажка – Прона Оглоблина, що втілив у собі віковий гнів народу проти пригноблювачів і мироедов, свого роду Пугачова

Поетові близькі роздуми земляків, діяльність Прона Оглоблина, у якій він бачить єдиний шлях усунення історичної несправедливості, що затвердилися в селі порядків. Разом із земляками поет привітає Жовтневу революцію

Мірошник з’являється перед нами як такий кряжистий, ще в силі старий. Обійме – “зареве як ведмідь”. Уміє ладити й з поміщицями, і із селянами. Розторопний – не по роках – у справах. Гостеві принесе, подбає про поміщиць, що залишилися без землі й садиби, не полінується лист послати давньому другові в Питер…

У радості – рухливий, метушливий

У поемі ми не бачимо нерозчленованої селянської маси, немає ідеалізації орача. Єсенін побачив жадібність візника, готового обібрати гостя за дріб’язкову послугу, оттенил гостинність і добродушність мірошника, підкреслив боягузтво й хвастощі брата Прона Оглоблина, Лабути. Але виділяючи недоліки земляків, їхня брутальність, неуцтво, безкультур’я, у центр свого оповідання поет ставить пафос революційних настроїв селян, справедливість їхньої боротьби. Саме революційні події визначили долі всіх героїв поеми: Прона Оглоблина, Онєгіних, Лабути, мірошника й самого поета

Ганна – дочка поміщиці, що стала женою білогвардійця. Мати Ганни – стара поміщиця – вимовляє в добутку всього кілька слів. За ними – самовладання, тверезість, сухість, твердість

Ридай – не ридай, – не допомогла…

Тепер він холодний труп… –

“утішає” вона дочку, що одержала звістку про загибель чоловіка. При зустрічі із Сергієм Ганна говорить:

Давненько я вас не видала,

Тепер з дитячого років

Я важлива дама стала, –

А ви – знаменитий поет…

Вона й справді зовні виглядає світською дамою. Біле плаття, шаль, рукавички. Движенья витончені: “лебедя вигнувши рукою”, “тіло її туге небагато гойднулося назад”.

Але її соціальні інтереси розійшлися з інтересами поета. І коли революція поставила С. Єсеніна між Снегиними й селянами, він зволів піти з останніми: криушане йому були набагато ближче радовцев.

Мова поеми конкретна, виразний, багатий фарбами, історичний. Він убрав у себе й досвід класичної Творчості, і досвід мовного спілкування селян. Найбільше чітко особливості поетичного мовлення поеми помітні в зображенні картин природи, монологах і діалогах персонажів

У створенні картин природи в цьому творі Єсенін досяг надзвичайної лаконічності, простоти і яскравості. Природа воістину прекрасна, полита потім і кров’ю рідна земля: і “рівнинна тиха звень”, сільська далечінь під золотою порошею місяця. Природа живаючи, що трепится. У первісній свіжості, з неповторними звуками, фарбами, заходами. Її подих відчувається у всій атмосфері поеми. Єсеніну чужо бездумне розчулення пейзажем, через нього поет як би відчуває – щораз заново – свій зв’язок з миром. Все потворне чужо гармонії природи, ображає її й тому не може не бути відкинутим

Також поет говорить, що прекрасно рідну землю, її вічно, що обновляється природа, прекрасна цнотлива, у чистому серці породжена любов, прекрасний людина, що бореться за щастя людей, за волю

За свідченням С. А. Товстої-Єсеніній, поема “Ганна Онєгіна” мала великий успіх у ряду читачів, але літературним середовищем і критикою поема було зустрінуто равнодушно й навіть негативно. На Єсеніна це зробило важке враження