Карамзин Н. М. про початок католицької експансії

У князювання Всеволода був завойований хрестоносцями Царьград: подія важливе й сумне для тодішніх Росіян, тісно пов’язаних із Греками по Вірі й торгівлі! Узяття Царяграда й Києва трапилося в один рік (1204): марновірні Літописці наші говорять, що багато страшних явищ у ту зиму передвіщали нещастя; що небо здавалося у вогні, метеори блискали в повітрі й сніг мало колір крові. Французи, Венециане, ограбувавши богатые храми, викравши коштовності мистецтва й моці Святих, обрали не тільки власного Імператора, але й Патріарха Латинського: Грецький,

залишивши їм у видобуток скарбницю Софійську, в одному бідному хітоні виїхав на ослу у Фракію. Тато Інокентій III, бажаючи скористатися цим випадком, писав до духівництва нашому, що Віра щира тріумфує; що вся Грецька імперія вже йому кориться; що одні чи Росіяни захочуть бути знедоленими від пастви Христової; що Церква Римська є ковчег порятунку й що поза оного все повинне загинути; що кардинал Г., чоловік учений, шляхетний, Посол Намісника Апостольського, уповноважений від нього бути просвітителем Росії, винищувачем її оман, і проч. Це Пастирське вмовляння не мало ніякого наслідку, і Митрополити наші були оттоле поставляемы

в Никее, новій столиці Грецьких Константинопольських Патріархів, до самого вигнання Хрестоносців із Царяграда.

Тоді ж інші Хрестоносці зробилися небезпечні для северозападной Росії. Ми згадували про Меингарде, проповіднику Латинської Віри в Лівонії: спадкоємці його, затверджувані Главою Бременской Церкви в сані Єпископів, для вернейшего успіху в справі своєму вдалися до зброї, і Тато відпускав гріхи всякому, хто під знаменням хреста лив кров упертих язичників на берегах Двіни. Щорічно з Німецької землі юрбами відправлялися туди мандрівні прочани, але не із ціпком, а з мечем, шукати порятунку душі в убивстві людей. Третій Єпископ Ливонский, Альберт, обравши місце, зручне для пристані, в 1200 році заснував місто Ригу, а в 1201 Орден Христових воїнів, або Мечоносців, яким тато Інокентій III дали устав славних Лицарів Храму, підкоривши їхньому Єпископові ризькому: хрест і меч були символом цього нового братерства. Росіяни називалися панами Лівонії, мали навіть міцність на Двіні, Кукенойс (нині Кокенхузен), однак ж, збираючи данину з жителів, не перешкоджали Альбертові волею й неволею хрестити ідолопоклонників. Цей хитрий Єпископ від часу до часу дарував Князя Полоцкого, Володимира, запевняючи його, що німці думають єдино про поширення щирої Віри. Але Альберт говорив як Християнин, а діяв як Політик: множив число воїнів, будував міцності, хотів і духовного й мирського панування.

Цит по: Карамзин Н. М. Історія держави Російського. М., 1988. Т.3. Гл.3. С. 235-236.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Карамзин Н. М. про початок католицької експансії

Categories: Нові твори

Links