“Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, той зрозуміє психологічний стан емігранта” (Е. Маланюк) Е. МАЛАНЮК, І. БАГРЯНИЙ
ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА
Е. МАЛАНЮК, І. БАГРЯНИЙ
“Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, той зрозуміє психологічний стан емігранта” (Е. Маланюк)
Протягом багатьох років бездержавності сотні талановитих українців змушені були творити за межами Батьківщини. Одні з них асимілювалися й приносили славу тій країні, де їм випало жити, інші – ідентифікували себе лише із землею, де народилися, і намагалися якомога більше зробити для пробудження національної свідомості українців, і в такий спосіб наближали
“Хто пережив страшну операцію розриву з живим – тілом Батьківщини, – писав Є. Маланюк, – хто відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз’ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом… той
У поезіях письменника поряд ідуть образи покори й самоти. Як переконався поет, самота як екзистенційна ситуація людського буття є найважчою: її “навчитись важче, ніж покори”. Саме туга за Батьківщиною й стала першопричиною ностальгійних мотивів поета. У вірші “Під чужим небом” яскраво описано стан душі поета у вигнанні. Україна стає для емігранта раною, болем, святістю, прокляттям. Ліричному героєві вірша Є. Маланюка, якого доля закинула далеко на чужину, самотньо, тоскно без рідної Херсонщини, батьківської хати, привіту рідних та близьких. (“Чужі: й земля, і небо тут, і люди…”). Йому часто сниться рідна хата, пригадуються степ і Синюха. А ще “матернії руки”. (Як відомо, мати поета померла тридцятитрьохлітньою в 1913 році, коли Євгенові було шістнадцять років). Спогади ятрять серце, але повороту немає.
Вірш складається з п’яти частин, кожна з них має свій ритмомелодійний малюнок відповідно до змісту і настрою героя (від теплих спогадів до відчаю, підкріпленого алкоголем).
Шукаючи “свою” Україну, поет-емігрант творить ідеалізований образ Вітчизни. Він не знаходить собі місця у “тому” житті (“Чому ж я тут?..”). І ця туга за Батьківщиною пройнята такою любов’ю й ліричністю, що не можна без хвилювання читати рядки:
Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернії руки,
Стара солома рідких стріх.
“Світогляд поетів-емігрантів, – говорить у передмові до антології “Координати” І. Фізер, – був перевантажений неймовірною трагедією їхнього народу… Втрачена Батьківщина і майже травматична туга за нею в творчості цих поетів-емігрантів є фактором великого значення… Україна для цих поетів була реальнішою дійсністю, ніж дійсність, в якій вони жили на еміграції”.
Євген Маланюк через такий традиційний прийом, як сон, малює зорові образи, що зринають у його пам’яті: “материні руки”, “стара солома рідних стріх”, “синя Синюха”, “верби над плесом”, та слухові: “гомін дубів”, шум вітру, гуки весни. Це сприяє підсиленню ностальгійного звучання поезії.
Ліричного героя не зачаровують ні заморські чудеса, ні комфорт цивілізації, адже душа рветься до “прадідівських дубів”, прабатьківських стріх. Так яскраво й зримо свої відчуття могла передати тільки людина, яка нестямно любить свою Батьківщину і не може змиритися з думкою, що вона втрачена навіки. Серце ліричного героя, а одночасно й поета, наповнюється ностальгійним щемом за рідною землею, бо на “чужинних бруках” він ще глибше зрозумів усю її красу і велич.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)