Жанр казки – ф’яби у творчості К. Гоцці

ІТАЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. К. ГОЛЬДОНІ І К. ГОЦЦІ

3. Жанр казки – ф’яби у творчості К. Гоцці

Народився у Венеції у 1722 році, у збіднілій арис­тократичній родині. Мав титул графа. Все його життя було пов’язане зі світом театральної богеми. Родина Гоцці була дуже великою, складалася з оди­надцятьох братів і сестер з їхніми чоловіками, дру­жинами і дітьми.

Старший брат драматурга – Гаспаро Гоцці – був відомим на той час критиком і дотримувався передових поглядів. Його дружина Луїза Бергаллі була відомою поетесою. Вона переклала

всі турбо­ти, пов’язані із господарством та вихованням своїх п’ятьох дітей, на чоловіка та його брата. Карло Го­цці без упину воював із кредиторами Гаспаро та Луїзи, рятуючи родину брата від неминучого бан­крутства.

У 20 років через матеріальні нестатки у родині Карло поступив на військову службу у Далмації, потім плавав на військовому кораблі, навчався кавалерійської служби, а потім (у 1744 році) повернувся до Венеції. Тут почав посилено займатися літературою.

Протягом 1761 – 1765 років Гоцці написав і поставив у Венеції 10 ф’яб, що мали величезний успіх.

Він помітив, що італійський народ

залюбки сприймає будь-яку новинку і для нього зовсім не важко писати п’єси. Тому запропонував написати п’єсу на сю­жет дитячої казки про трьох апельсинів, тим самим вразити Гольдоні і нанести йому остаточну поразку.

Задум Гоцці вдався. Його казкова п’єса “Любов до трьох апельсинів” була поставлена у 1761 році і мала колосальний успіх. Популярний сюжет і бага­та постановка не могли не захопити публіку. Гоцці висміяв у цій п’єсі, з елемен­тами пародії, усі нововведення Гольдоні і вивів його самого під іменем мага Челіо.

Після “Трьох апельсинів” були поставлені ще 9 ф’яб, тобто п’єс – казок: “Ворон”, “Король Олень”, “Турандот”, “Жінка – змія”, “Зобеїда”, “Зелена пташка”, “Дзеїм, цар джинів”.

У цих п’єсах Гоцці вже, по суті, відійшов від основного принципу комедії ма­сок – принципу імпровізації. Його ф’яби із простих сценаріїв перетворилися на написані повністю п’єси. Тільки роль Труффальдіно, комічного бешкетника – слуги, Гоцці залишив ненаписаною, надаючи повну свободу дій виконавцю цієї ролі, зна­менитому Саккі. Так, борючись із Гольдоні та його новою комедією, Гоцці сам ви­користовував досягнення цієї комедії.

Успіх драматурга був величезним. Публіка буквально брала наступом його фан­тастичні п’єси у тому самому театрі Сант-Анжело, де 10 років тому панував і здій­снював свою реформу Гольдоні.

Багато що приваблювало розніжену видовищами італійську публіку (точніше, венеціанську) у театральних казках Гоцці, а саме:

– клоунада старих знайомих;

– особливо яскрава постановка;

– насиченість усілякими дивами та перетвореннями, які вимагали складної теат­ральної техніки;

– виростання палаців, міст ніби з під землі;

– вміле користування фабулою у складі драматичні ситуації;

– пробудження задушевні симпатії народу; оживлення відживаючих свій вік ко­медію масок, поєднання її з народною казкою, що втілювала у яскравих фантастич­них образах властиву народу жадобу до справедливості;

– намагання завоювати театр для фантастики та поезії, зображення на сцені ве­ликої пристрасті та сильних благородних почуттів;

– будування п’єс на психологічних конфліктах (наприклад, “Принцеса Туран­дот”);

– різноманітність джерел ф’яб – народні італійські казки, арабські, персидські казки тощо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Жанр казки – ф’яби у творчості К. Гоцці