Храктеристика образа Маша, Марья Кириловна Троекурова
Без матері (і, по суті, без батька, що ним не займається) росте й Володимир Дубровский, син єдиного із троекуровских сусідів, кому – незважаючи на бідність – “дозволене” не боятися Кирилы Петровича. Це зближає дітей; але дружба їх триває недовго: у віці 8 років Володимира відправляють учитися в Петербург, а коли він вертається, між ним і М. уже лежить непереборна соціальна прірва. Сімейства в смертельній сварці; Троекуров неправедно отсудил у Дубровских єдиний їхній маєток; Дубровский-Старший умер, а син не пустив на поріг Кирилу Петровича,
Точно так само здебільшого пізнавані, традиційні сюжетні положення, у які автор ставить М. Війна батьків (як те було й у повісті ” Панянка-Селянка”) уподібнена війні Червоної й Білої троянди – недарма покійна мати Дубровского зображена на портреті саме із червоною трояндою, а М., у свою чергу, показана вышивающей троянду на пяльцах. Розорений Дубровский, що зробився розбійником, є в будинок під видом Дефоржа, француза-учителя маленького Сашка; природно, що вихована в аристократичному дусі М. його не зауважує – як не зауважувала б мастерового або
Приходить час іншої літературної паралелі; як героїня поеми Міцкевича “Конрад Валленрод”, М. стає коханою шляхетного розбійника. Звичний і прийом з кільцем, що дарує героїні герой, щоб та у випадку небезпеки опустила це кільце в дупло дуба. Це буде означати, що М., незважаючи ні на що, просить Дубровского відвезти її з будинку.
И точно так само, як литературно-узнаваемые риси різко оттеняют індивідуальність характеру М., так типовий набір сюжетних положень любовно-авантюрного роману крок за кроком веде неї до фінальної трагедії самовідданості. Посватана за п’ятдесятилітнього аристократа Верейского, М. у розпачі подає знак Дубровскому; наречений-розбійник спізнюється й зупиняє весільний кортеж лише по дорозі назад із церкви; повінчана М. відмовляється порушити клятву довічної вірності, дану Верейскому. У цьому підсумковому виборі вона вподібнюється Тетяні Ларіної. Але в тім і справа, що вчинок Тетяни підкреслене-нелітературний; а виходить, паралель із нею виводить і образ М. Троекуровой за рамки сугубо літературної традиції, переносячи його в область традиції загальнонаціональної. Не можна сказати, що із двох нещасть – стати випадною супутницею улюбленого розбійника або покірною дружиною ненависного старого-сластолюбця – вона вибирає менше. Вона вибирає не менше й не більше, а те, що не вимагає зради. І, виходить, відмовляє Дубровскому як російська жінка, а не як героїня європейського роману; це більш ніж важливо для Пушкіна