Характеристика образу Дон Кихота
Дон Кихот – центральний персонаж роману. Комічна фігура престарілого бідного кастільського ідальго Алонсо Кихано, який, начитавшись рицарських романів, залишає будинок і пускається на пошуки пригод, відразу ж налаштовує читача на те, що перед ним, – пародія на модні у той час романи. Вже саме ім’я, придумане собі героєм(у перекладі з іспанського “кихот” означає “набедренник”) викликає подив і посмішку. Адже ідальго, представники нижчого шару іспанського дворянства, не мали права на приставку частки “дон”.
Чому ж
Автор лише поступово підводить читача до того, що його герой, незважаючи на його дуже ексцентричні витівки, прекрасно утворений, начитаний в античній літературі, може бути тверезим і розсудливим, а в його безумстві, кажучи словами Шекспіра, є “своя послідовність”. Свої невдачі на рицарському
Дон Кихот свято вірить у фантастичні оповідання про подвиги лицарів, і ця віра підтримує його неприборканий дух, який ледве утримується в дряхлому гелі. Відсталість людей, що оточують його, і предметів не повергає його у відчай, оскільки вони не владні над його ідеалом. У романі Сервантеса світ “високої” фантазії і “низької” дійсності, світ поезії і прози не протиставлені один одному, як це вважали письменники-романтики, що бачили в Дон Кихоте самотнього мрійника, не зрозумілого вульгарним і вульгарним натовпом.
У Сервантеса ці світи химерно переплетені, вписані один в інший, між ними існують взаємні переходи, відкриті тому, хто відважно вірить в їх можливість. Дон Кихот говорить про себе: “Чарівники можуть відняти у мене щастя, але воля і мужність їм у мене не відняти”. Правда, в 2-ій частині роману героїчний ентузіазм Дон Кихота поступово слабшає, поступаючись місцем розчаруванню і примиренню з долею простого смертного – вже не мандруючого лицаря Дон Кихота, а бідного ідальго Алонсо Кихано.
Але це зовсім не означає, що автор скидає ідеали, що надихали його героя. Сервантес показує, що людина у своїх духовних шуканнях повинна наслідувати найвищі зразки, не боячись здатися смішним, але при цьому зобов’язаний пам’ятати, що він якнайміцнішими ідеями пов’язаний зі своїм оточенням, яке не лише тримає особу в полоні повсякденності, але і стимулює її потребу в творчості, в створенні образів, якими житиме не одно покоління.
Упродовж усього роману Сервантес постійно піддає образ свого героя найважчому і жорстокішому випробуванню – випробуванню сміхом. І Дон Кихот його витримує. Трагічне і комічне в нім зливаються воєдино, а сміх завдяки генієві Сервантеса придбаває новий вимір – він не принижує і не розвінчує, але ушляхетнює і затверджує віру у вічну гідність смертної людини.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)