Роман “Дон Кіхот” трагікомічний епос іспанського життя

Рицарський роман – епічний жанр, розповсюджений в літературі середніх віків. Виник у період розквіту рицарства, вперше у Франції в середині XІІ ст. Для творів цього жанру властиві авантюрний сюжет, побудований на мандрах, подвигах, пригодах лицаря, елементи фантастики, гіперболи. В Іспанії рицарський роман набув поширення значно пізніше – в епоху Відродження. Мандрівний рицар, який іде на подвиги заради слави, морального вдосконалення та на честь своєї дами. Головний герой збіднілий гідальго Алонсо Кіхано, начитавшись рицарських романів,

вирішив стати мандрівним рицарем, щоб захищати знедолених, боротися зі злом, відродити справедливість.

Пародія – жанр фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам.

Роман був задуманий автором як пародія на рицарські романи. На пародійний характер твору вказує автор у пролозі, кажучи, що єдиним його бажанням було віддати на загальний глум нерозсудливо брехливі рицарські книжки. У них герой жив і діяв в умовному часі і просторі, Сервантес, зберігаючи всі формальні

складові рицарського роману: високу і благородну мету мандрівного рицаря, його пригоди і подвиги, образи зброєносця, Прекрасної Дами, – зображує свого героя в конкретних умовах життя Іспанії кінця XVІ ст. Це відкриває автору широкий простір як для реалістичного зображення життя іспанського суспільства, так і для використання засобів комічного. Тому роман “Дон Кіхот” – це трагікомічний епос іспанського життя кінця XVІ ст.

Жанрова природа твору Сервантеса унікальна. При збереженні зовнішних ознак пародії у романі вдало поєднуються риси авантюрного, побутового, філософського романів. Мотив мандрівки, дороги виявився ідеальним для такого твору. Літературознавець М. Бахтін писав з цього приводу: “На рубеже XVІ – XVІІ веков на дорогу выехал Дон Кихот, чтобы встретить на ней всю Испанию, от каторжника, идущего на галеры, до герцога”.

Описуючи мандрівки героя, Сервантес висміює не тільки безглуздість рицарських романів, а й усе віджиле, несправедливе, недолуге, що спостерігав він сам у житті. Об’єктом висміювання стають людський егоїзм, дріб’язковість, практицизм, жорстокість. Твір Сервантеса – це ще і справжня енциклопедія іспанського життя. Заїжджі двори, млини, палаци, садиби, каторжники, паломники, солдати, кастеляни, корчмарі, розбійники, пастухи, чоловіки, жінки – все представлено у романі. Постать Дон Кіхота на тлі такої буденності виглядає одночасно і комічною, і трагічною. Устами головного героя автор висловлює мрію про незламне прагнення людини до ідеалу, що надає роману філософського забарвлення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Роман “Дон Кіхот” трагікомічний епос іспанського життя