Червоне і чорне характеристика образу Жюльена Сореля

Сорель Жюльен – син старого тесляра з містечка Верьер, що зробив блискучу кар’єру в роки Реставрації, проте що залишився духовно чужим цій епосі, тому що його серце неподільно належить Наполеону і тому століттю героїки, яке асоціюється для Ж. з ім’ям скинутого імператора. Катастрофа героя, що закінчує свій шлях на пласі, коли йому всього 23 роки, за логікою розвитку фабули є лише завершенням заплутаної інтимної ситуації, яка схиляє Ж.

Заради браку з юною маркізою де Ла Міль зазіхнути на життя пані де Реналь, своєю першою і, як йому відкрилося

перед стратою, єдиною коханою. Проте, по суті, його загибель зумовлена неможливістю самоствердження, навіть якщо воно вимушене здійснюватися у формах зовнішнього конформізму і соціальної мімікрії, який вимагає від юного ідеаліста і мрійника час загального боягузтва, цинізму і раболіпства. Доля Ж.

Відтворена з відрізняючим Стендаля умінням, торкаючись щонайтонших спонукань душі і суто приватних епізодів біографії, виявити за найпотаємнішими поривами дію надособових причин і чинників. Приватне буття вписане в історію, хоча автор неначе поглинений виключно аналізом психологічних колізій і велінь

серця. “Червоне” і “чорне” – почала, які, залишаючись антагоністичними, зростаються у свідомості Ж.

І ведуть свою безперервну суперечку в його душі, невідворотно наближаючи крах, яким увінчується фінал цієї життєвої одіссеї. Належачи мерзотному часу, який йому дістався, Ж. намагається у всьому наслідувати кумира, щохвилини нагадуючи собі, що “Бонапарт, нікому не відомий поручик, без гроша за душею, став владикою світу тільки завдяки своїй шпазі”.

Самому йому, проте, доводиться прокладати собі шлях не шпагою, а удаваним благочестям, покірністю прийнятим встановленням, яка граничить з лакейством, і казуїстикою, що поволі розтліває душу. Ж. спопеляє честолюбство, що вимагає від нього зримих тріумфів, щоб довести собі і світу, що він виліплений з того ж тіста, “з якого зроблені великі люди”, в тридцять років що ставали наполеонівськими маршалами. Але своїх перемог Ж.

Домагається не на полях слави, а в хитросплетінні інтриг, давши собі клятву “висловлювати тільки такі думки, які йому самому представлялися неправдивими”. Маска приростає до нього так щільно, що за нею ледве помітна особа, натхненна “священним вогнем” ненависті до безликості, що запанувала, і продажності, від яких не вільний він сам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Червоне і чорне характеристика образу Жюльена Сореля