Характеристика образа Сергия Радонежского
Добуток Б. К. Зайцева “Преподобний Сергий Радонежский” було написано в 1925 році в еміграції. Це життєпис самого шанованого на Русі святого старця. По визнанню автора, така тема – “ніяк не з’явилася б авторові й не заволоділа б ним у дореволюційні роки”. Читаючи життєпис знаменитого російського святого XIV століття, я відзначив, що саме в часи потрясінь можуть з’являтися такі добутки, що дихають стражданням і надією, сумом і любов’ю – всіма високими почуттями, які можуть виникнути в душі людини, що хворіє за свою Батьківщину
Я
Б. К. Зайцев у своєму добутку поставив перед собою завдання, як я думаю, розкрити образ Сергия в поступовому, ясному, безперервному й навіть не в драматичному сходженні до святості. Святість росте в ньому органічно.
Сергий послідовно твердий і непохитний у своїй лагідності, смиренності, скромності. Коли монастирські братії раптом початку нарікати, ігумен не впав у пастирський гнів, не став викривати своїх “дітей” за гріховність. Він, уже стара людина, взяв ціпок свій і пішов у дикі місця, де заснував скит Киржач. І другові своєму, митрополитові московському Алексію, не дозволив накласти на себе золотий хрест митрополичий: “Від юності я не був златоносцем, а в старості тим більше бажаю перебувати в убогості”.
Таким світоглядом св. Сергий на Русі завойовує великий моральний авторитет, що, як показала Історія, тільки й дозволяє йому зробити головний подвиг життя – благословити Дмитра Московського на битву з поневолювачами Батьківщини
У творі Зайцева св. Сергий – невід’ємна частина Росії. Я був у Радонеже на відкритті пам’ятника св. Сергию. Там, на тлі російської природи, гостріше відчув цей великий зв’язок св. Сергия з нашою Батьківщиною, настільки ж лагідної, світлої у своєму сумі й притихлої як би чекаючи чуда
Але, на жаль, світлі чудеса на Русі трапляються набагато рідше, ніж великі потрясіння. У часи ординського ярма Русь випробовувала подвійний удар: “розоряли й чужі, і свої”. Всі ці нещастя випробувала на собі сім’я отрока Варфоломія. Батько майбутнього святого, Кирило, одержав у Радонеже маєток, але сам уже, по старості, не міг господарювати. Його замінив син Стефан. На Варфоломія надії не було, тому що отрок усе більше прагнув до самоти, до молитви, до Бога. Важке життя ще сильніше зміцнювало його в думці покинути рідний будинок і стати ченцем
Автор показує Варфоломія ще до кінця не представляє, від чого й заради чого він вирішує відмовитися в житті. Перед читачем з’являється скромний, занурений у спілкування з Богом отрок. Батько, як міг, стримував сина від цього кроку: “Ми стали старі, немічні; послужити нам комусь; у братів твоїх чимало турботи про свої сім’ї. Ми радуємося, що ти намагаєшся догодити Господу. Але твоя блага частина не оніміє, тільки послужи нам небагато, поки Бог візьме нас звідси; от, проводь нас у могилу, і тоді ніхто не заборонить тобі”.
Варфоломій пошкодував батьків і залишився. Пожертвував своїм потягом до манливій до себе нового життя заради рідних людей. У зв’язку із цим знову згадаю про протиставлення св. Сергия св. Франциску. Автор упевнений, що “Св. Франциск пішов, звичайно б обтрусив порох від усього життєвого, у світлому екстазі ринувся б у сльози й молитви подвигу. Варфоломій стримався. Вичікував”.
Тут, по-моєму, розв’язалося більше питання моральний, чим релігійний. Розв’язався таким чином, що для росіянці душі моральне й релігійне нерозривно. У всякому разі, російська душа завжди в подібних випадках мучається й метається перед вибором, Зараз важко сказати, як надійшов би Варфоломій, якби ці стримуючі його життєві обставини затяглися. Автор життєпису вважає, що, “напевно, не залишився б. Але, безсумнівно, як-небудь із достоїнством улаштував би батьків і вийшов би без бунту. Його тип іншої. А відповідаючи типу, складалася й доля…”.
Після відходу в дикі місця разом із братом Стефаном їм довелося нелегко. У скиті треба було багато трудитися. Брат виявився багато слабкіше Варфоломія, і більша частина праць лягла на плечі майбутнього святого
Незабаром, після постригу його в ченці й відходу від нього ігумена Митрофана, св. Сергий залишився зовсім один серед дикої природи
Автор особливо підкреслює розташування св. Сергия до аскетизму: “Аскетичний подвиг – вигладжування, випрямлення душі до єдиної вертикалі. У такому вигляді вона легчайше й любовнейше з’єднується з Першоосновою, струм божественного беспрепятственней біжить по ній…”
Наївно думати, мені здається, що св. Сергию в особливо важкі, перші місяці самітності допоміг тисячолітній досвід чернецтва. Досвід самітності передати неможливо. До цього людина приходить сам, переступивши через себе, і вчачись у самого себе, і підтримуючи сам себе
Як усякий пустельник, св. Сергий пройшов крізь тугу, розпач, занепад почуттів, стомлення, зваба більше легким життям святий Сергий вийшов переможцем із цієї боротьби, підкоривши дух свій лінії Бога
Цікаво в зображенні образа св. Сергия розкриття широти його поглядів. Відомо, що він, будучи православним, насаджував серед своїх підопічних у деякому змісті західну культуру: праця, порядок, дисципліну. Він не був проповідником, ні він, ні учні його не займалися місіонерською діяльністю. І це тільки ще більше підвищило його авторитет внароде.
Не буду описувати подвиг преподобного Сергия, його роль у перемозі російських військ на Куликовом поле. Це всім відомо. І сам автор життєпису загострив свою увагу на моментах сходження преп. Сергия до подвигу його життя. Ні він, ні Дмитро Донськой не дожили до остаточного звільнення Русі від поневолювачів, але вони заклали міцний духовний фундамент, на якому Росія твердо коштує до цих пор
Б. К. Зайцеву вдалося створити образ народного героя, що у часи крові й насильства підтримував дух співвітчизників
Автор закінчує життєпис, накладаючи останній найважливіший штрих на вигляд преп. Сергия. Він говорить про те, що, “не залишивши по собі писань, Сергий нібито нічому не вчить. Але він учить саме всім виглядом своїм: одним він розрада й освіження, іншим – німий докір. Безмовно Сергий учить найпростішому: правді, прямоті, мужності, праці, благоговінню й вірі”.
У цьому, я вважаю, сама головна цінність образа великого старця, зображеного рукою талановитого російського художника слова Б. К. Зайцева
(2 votes, average: 3.00 out of 5)