Характеристика головних героїв повести А. С. Пушкіна “Постріл”
Композиція повести “Постріл” цікава й непроста завдяки своєї многоуровневости, що створюють трохи оповідачів і складно побудований сюжет. Сам А. С. Пушкін, що перебуває на верхньому щаблі композиційних сходів, формально передає авторство Іванові Петровичу Белкину. Мниме “авторство” приводить до створення багаторівневого тексту, а це у свою чергу дозволяє глибше й ширше охопити дійсність, описати вдачі, розповісти про долі й устремління героїв. На тлі виняткових подій розгорнута узагальнена картина дійсності, самі виняткові події
Герої повести споконвічно попадають у ситуацію, де є присутнім любов. Вони закохані або чекають цього почуття, але саме звідси починається розгортання й нагнітання значимих подій сюжету.
Центральним героєм повести є колишній гусар Сильвио. “Йому було біля тридцяти п’яти років… Досвідченість давала йому… багато переваг; до того ж його звичайна похмурість, крута вдача й зла Мова мали сильний вплив на молоді… розуми. Якась таємничість оточувала його долю; він здавався росіянином, а носив іноземне ім’я… У
Інший герой (автор не називає його ім’я) ні в чому не уступав Сильвио. Це був “парубок багатого й знатного прізвища”. От як про нього озивається Сильвио: “Уявите собі молодість, розум, красу, веселість саму скажену, хоробрість саму безтурботну, славетне ім’я, гроші, яким він не знали рахунки і які ніколи в нього не переводилися, і уявіть собі, яке дія повинен він був зробити між нами… Я його зненавидів. Успіхи його в полицю й у суспільстві жінок приводили мене в доконаний розпач… Я став шукати з ним сварки…”
Будучи центральним компонентом художнього тексту, персонаж виявляється пов’язаним з рухом сюжетних ліній, що приводить до динамічності образа. На початку повести підкреслюється байдужість суперника Сильвио: “Він стояв під пістолетом, вибираючи з кашкета спілі черешні й выплевывая кісточки, які долітали до мене. Його байдужість роздратувала мене…”. У фіналі ж помітно його сум’яття: “Я відчув, як волосся стали раптом на мені сторчма”
Думка про помсту не залишає Сильвио. Розуміння честі перевернене для нього з ніг на голову: одна образа не змита кров’ю через те, що не завершена попередня дуель.
Наприкінці повести автор показує, що все-таки Сильвио одержав заспокоєння, для нього було важливо не вбити суперника, а просто потішити своє самолюбство: “Не буду, – відповідав Сильвио, – я задоволений: я бачив твоє сум’яття, твою боязкість; я змусив тебе вистрілити по мені, з мене досить. Будеш мене пам’ятати. Віддаю тебе твоєї совісті”.
Сильвио не вбив свого супротивника, але проте він восторжествував над ним, побачив його слабість. Для нього головним було не просто заподіяти зло кривдникові, а побачити його страх, розтоптати, принизити його, показати своя перевага. Міць і сила його духу не тільки вражають своєю стихійною красою, але й страшать красою страхаючої, руйнівної. Його душу обесчеловечена гордістю. Так проявляється протиріччя між поняттям дворянської честі, властивого конкретного часу й певному шару людей, і загальнолюдськими цінностями.
Задовольняючи зле почуття, Сильвио приносить горі й непричетної до конфлікту дружині графа. Але слідом за сценою переживань графської пари згадується героїчна смерть героя, вічно гнаного його страстями.
Автор дозволяє всі конфлікти неординарним, але цілком реальним ходом.
У своїх добутках А. С. Пушкін учить нас мудрому відношенню до життя, шляхетності, терпимому відношенню до навколишнім і близьким нам людям
(1 votes, average: 5.00 out of 5)