Образи головних героїв у п’єсі Мольера “Міщанин у дворянстві”

Комедія “Міщанин у дворянстві” була написана Мольером за замовленням Людовика XIV. Передісторія її створення така. Коли в 1699 році в Париж прибуло турецьке посольство, король прийняв його з казковою розкішшю. Однак турки, з їхньою мусульманською стриманістю, не виразили ніякого замилування із приводу побаченого ними | пишноти. Більше того, турецький посол заявив, що на коні його пана дорогоцінних каменів більше, ніж на королі Франції

Скривджений король захотів побачити на театральних підмостках видовище, у якому б висміювалися турецькі

церемонії. Такий був зовнішній точок до створення п’єси. Спочатку Мольер придумав схвалену королем сцену присвяти в сан “мамамуши”, з якої виросла надалі вся фабула комедії. Однак згодом, талановитий драматург змінив первісний задум і комедія, переставши бути сатирою на турецькі звичаї, стала сатирою на сучасні вдачі дворянства й неуцтво дрібних буржуа. У центрі комедії – обмежений і марнолюбний міщанин Журден, будь-що-будь бажаюча стать дворянином. Він, як і тисячі подібних йому буржуа, намагається засвоїти дворянські манери, мову й вдачі, наблизитися до тих, від кого його відокремлювало дворянське

походження

Дворянство, що переживало в той час економічний і моральний занепад, усе ще зберігало авторитет, що зложився протягом багатьох століть. Дворяни залишалися господарями становища в державі, не маючи на те ні морального права, ні матеріальних можливостей. Вони могли хвастатися своїми славними предками, світськими манерами, наближеністю до царюючої особи, але не більше того: реально їхнє місце згодом повинні були зайняти представники буржуазії

У комедії дворянство представлене двома персонажами: граф Дорант і маркіза Доримена. Граф Дорант має шляхетне походження, вишукані манери, що підкуповує зовнішність. Але при цьому він злиденний авантюрист, шахрай, заради грошей готовий на будь-яку підлість, навіть на звідництво. Пана Журдена він називає люб’язним другом. Він готовий хвалити його манери, його зовнішній вигляд: ” Вид у вас у цьому костюмі бездоганний. У нас при дворі немає жодного парубка, що був би так само складний, як ви”. Дорант ” зізнається “, що він мав надзвичайно сильне бажання побачити з Журденом, більше того, замовив про нього слівце в королівській опочивальні. Потім, підкупивши грубими лестощами, граф люб’язно довідується про величину свого боргу, а потім безсовісно просить ще в борг. Діючи як тонкий психолог, Дорант говорить, що велика кількість людей з радістю дали б йому в борг, “.. .але ви мій кращий друг, – говорить він Журдену, – і я боявся, що скривджу вас, якщо попрошу в кого-небудь ще”. Ця розмова відбувається на очах у дружини Журдена, тому щирі причини, що породили дружбу дворянина й міщанина, тут не розкриваються. Наодинці з Журденом Дорант повідомляє, що маркіза поставилася до його подарунка прихильно й отут з’ясовується, що Журден не тільки манерами й обходженням прагне бути схожим на дворянина, вдобавок до всього він ще воспилал “неземною пристрастю ” до прелестнейшей маркізи й, дотримуючись рад графа-звідника, намагався залучити її увагу подарунками. Однак граф сам закоханий у Доримену, і, будучи стиснутим у засобах, використає засоби й можливості Журдена, а також його дурість і довірливість тільки з однією метою – самому домогтися прихильності маркізи

Зображуючи буржуа, Мольер ділить їх на три групи: ті, кому були властиві патріархальність, відсталість, консерватизм; люди нового складу, що володіють почуттям власного достоїнства, і, нарешті, ті, хто наслідує дворянства

До першої групи в комедії ставиться дружина Журдена, щира представниця дворянства. Це розсудлива, практична жінка з почуттям власного достоїнства. Вона всіма силами намагається протистояти манії свого чоловіка, його недоречним претензіям : ” Ти збожеволів на всіх цих примхах, муженек. І почалося це в тебе з тих пор, як ти здумав водитися з важливими панами “. Всі зусилля пані Журден спрямовані на те, щоб очистити будинок від непрошених гостей, що живуть за рахунок її чоловіка й использующих його довірливість і марнославство у своїх цілях: ” От що, гони-ка ти своїх учителів у шию з усією їхньою тарабарщиною “. Хоча пані Журден не брала уроків фехтування, вона сміло парирує вишукані зауваження й питання графа Доранта. “А де ж ваша шановна дочка? Щось її не видно”, – догоджає граф. Пані Журден, не схильна піддаватися привабливим лестощам, відповідає: “Моя шановна дочка перебуває саме там, де вона зараз перебуває”.

На відміну від свого чоловіка, вона не харчує ніякої поваги до дворянського звання й воліє видати дочка заміж за людину, що був би їй ровней і не дивився б свисока на її міщанську рідню:

“Від нерівного шлюбу нічого гарного не чекай. Не бажаю я, щоб мій зять став докоряти моїй дочці родителями й щоб їхні діти соромилися називати мене бабусею”. У цьому людському бажанні дружини пан Журден убачає дріб’язковість душі. “Тобі б століття животіти в незначності”, – дорікає він її.

Можливість наблизитися до знатних людей – щастя для нього, все його честолюбство підштовхує його до досягнення подібності з ними, все його життя – це прагнення їм наслідувати. Думка про дворянство опановує ним повністю, і у своєму розумовому осліпленні він втрачає навіть правильне подання про світ, доходить до щиросердечної низькості й починає соромитися своїх батьків. При цьому пан Журден діє й міркує собі на шкоду. Його дурять всі, кому вздумается: учителі, кравці й подмастерья, граф Дорант, Клеонт і його слуга Ковьель. Брутальність, невихованість, неуцтво, вульгарність мови й манер пана Журдена контрастують із його претензіями на дворянську добірність і лиск. Так, наприклад, після уроку філософії, не дочекавшись костюма від кравця, Журден запекло волає:

“Щоб його лихоманка замучила, цього розбійника кравця! Щоб його чорт подрав, цього кравця! Чуму його візьми, цього кравця!”

Хоча всього за кілька хвилин до того пан Журден писав повне любовного захвату лист до маркізи: “Прекрасна маркіза! Ваші прекрасні очі обіцяють мені смерть від любові”. Незважаючи на все це, Журден викликає щирий сміх, а не відраза. На відміну від, інших вискочка^-буржуа, він схиляється перед дворянством безкорисливо, через незнання, як свого роду мрії опрекрасном.

Дочка Журдена Люсиль і її наречений Клеонт – люди нового складу. Люсиль одержала гарне виховання, вона любить Клеонта за його достоїнства. Тому, не знаючи про задум улюбленого і його слуги, искренно обурюється й пручається спробі батька видати її заміж за сина турецького султана: “Ні, панотець, я вже вам сказала, що немає такої сили, що примусила б мене вийти заміж за кого – | нибудь, крім Клеонта”. Клеонт шляхетний не по походженню, а по характері, він чесний, правдивий, люблячий. Він затверджує, що соромитися своїх батьків, видавати себе не за той, ким ти є насправді, – ознака щиросердечної низькості. Клеонт упевнений, що тільки щиросердечна шляхетність людини і його розумне поводження в суспільстві є щирими. На його думку, усякий обман кидає на людину тінь

В образі Клеонта втілився ідеал класицизму: істинно шляхетною людиною міг бути тільки той, хто у своєму поводженні керувався вимогами розуму, виходив з того, що прийнято було вважати добром. Те, що у фіналі комедії Журден попався на виверт розумного Клеонта і його спритного слуги Ковьеля, повинне було свідчити про перевагу розуму: Журден погодився на шлюб дочки. Справедливість восторжествувала


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образи головних героїв у п’єсі Мольера “Міщанин у дворянстві”

Categories: Нові твори

Links