Характер головного героя в романі в романі “Євгеній Онєгін”
Більша частина публіки зовсім заперечувала в Онєгіні душу й серце, бачила в ньому людини холодного, сухого й егоїста по натурі. Не можна ошибочнее й кривее зрозуміти людину! Цього мало: багато хто добродушно вірили й вірять, що сам поет хотів зобразити Онєгіна холодним егоїстом. Це вже значить – маючи ока, нічого не бачити. Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки охолоділа до марних страстей і дріб’язкових розваг.
Із цих віршів ми ясно бачимо, принаймні, те, що Онєгін не був ні холодний, ні сухий, ні черствий, що в душі його жила
Життя не обманює
* У які відбилося століття,
* И сучасна людина
* Зображений досить вірно
* З його аморальною душею,
* Себелюбної й сухий,
* Мечтанью відданої безмірно,
* З його озлобленим розумом,
* Киплячої в дії порожньому.
* Скажуть: це портрет Онєгіна.
Мабуть, і так; але це ще більше промовляє на користь моральної переваги Онєгіна, тому що він довідався себе в портреті, що, як дві краплі води, схожий на настільки багатьох, але в якому довідаються себе настільки деякі, а більша частина “украдкою киває на Петра “. Онєгін не любувався самолюбиво цим портретом, але глухо страждав від його разючої подібності з дітьми нинішнього століття. Не натура, не страсті, не омани особисті зробили Онєгіна схожим на цей портрет, а століття. Зв’язок з Ленским – цим юним мрійником, що так сподобався нашій публіці, усього голосніше говорить проти мнимого бездушшя Онєгіна. Онєгін нехтував людей:
* Але правил немає без виключень:
* Інших він дуже відрізняв,
* И вчуже почуття поважаючи.
* Він слухав Ленского з посмішкою, Поета палка розмова,
* И розум, еше в сужденьях хиткий,
* И вічно натхненний погляд,
* Онєгіну все було ново;
* Він охолоджувальне слово
* У вустах намагався удержати
* И думав: нерозумно мені заважати
* Його хвилинному блаженству;
* И без мене пора прийде;
* Пускай покамест він живе
* Так вірить миру досконалості;
* Простимо гарячці юного років
* И юний жар і юне марення.
Справа говорить саме за себе: горда холодність і сухість, гордовите бездушшя Онєгіна як людини відбулися від грубої нездатності багатьох читачів зрозуміти так вірно створений поетом характер.
Онєгін – не Мельмот, не Чайльд-Гарольд, не демон, не пародія, не модна примха, не геній, не велика людина, а просто – “добрий малий, як ви так я, як ціле світло”. Поет справедливо називає “обветшалою модою” скрізь знаходити або скрізь шукати все геніїв так незвичайних людей. Повторюємо: Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина. Він не годиться в генії, не лізе у великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його; він навіть не знає, чого йому треба, чого йому хочеться; але він знає, і дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність. І за те-те ця самолюбна посередність не тільки проголосила його “аморальним”, але й відняла в нього пристрасть серця, теплоту душі, доступність всьому доброму й прекрасному. Згадаєте, як вихований Онєгін, і погодитеся, що натура його була занадто гарна, якщо її не вбило зовсім таке виховання.
Блискучий юнак, він був захоплений світлом, подібно многим; але незабаром знудив їм і залишив його, як це роблять занадто деякі. У душі його тлелась іскра надії – воскреснути й освіжитися в тиші самоти, на лоні природи; але він незабаром побачив, що зміна місць не змінює сутності деяких непереборних і не від нашої волі залежних обставин.
Ми довели, що Онєгін не холодний, не сухий, не бездушна людина, але ми дотепер уникали слова егоїст, – і тому що надлишок почуття, потребу витонченого не виключають егоїзму, то ми скажемо тепер, що Онєгін – страждаючий егоїст. Егоїсти бувають двох пологів. Егоїсти першого розряду – люди без усяких зарозумілих або мрійливих домагань; вони не розуміють, як може людина любити кого-небудь, крім самого себе, і тому вони анітрошки не намагаються приховувати своєї полум’яної любові до власних їхніх осіб; якщо їхньої справи йдуть погано, вони сухорляві, бліді, злі, низки, підлі, зрадники, наклепники; якщо їхньої справи вдутий добре, вони товсті, жирні, рум’яні, веселі, добрі, вигодами ділитися ні з ким не стануть, але пригощати готові не тільки корисних, навіть і зовсім марних їм людей. Це егоїсти по натурі або через дурне виховання.
Егоїсти другого розряду майже ніколи не бувають товсті й рум’яні; по більшій частині це народ хворий і завжди нудьгуючий. Кидаючись усюди, скрізь ища те счастия, те розсіювання, вони ніде не знаходять ні того, ні іншого з тої мінути, як зваби юності залишають їх. Ці люди часто доходять до пристрасті до добрих дій, до самовідданості на користь ближніх; але погано те, що вони й у добрі хочуть шукати те счастия, те розваги, тоді як у добрі варто було б їм шукати тільки добра. Якщо подібні люди живуть у суспільстві, що представляє повну можливість для кожного з його членів прагнути своею деятельностию до здійснення ідеалу істини й блага, – про їх без запинки можна сказати, що суєтність і дрібне самолюбство, заглушивши в них добрі елементи, зробили їхніми егоїстами.
Але наш Онєгін не належить ні до тому, ні до іншого розряду егоїстів. Його можна назвати егоїстом поневоле.
Є люди, яким якщо вдасться що-небудь зробити чимале, вони із самопостачанням розповідають про цьому усьому світу й у такий спосіб бувають приємно зайняті на целую життя. Онєгін був не з таких людей: важливе й велике для багатьох для нього було не бог знає чим
(2 votes, average: 3.50 out of 5)