Характер образа Тетяни в романі “Євгеній Онєгін”

Замисленість була її подругою з колискових днів, прикрашаючи одноманітність її життя; пальці Тетяни не знали голки, і навіть дитиною вона не любила ляльок, і їй далекі були дитячі витівки; їй був нудний і шум і дзвінкий сміх дитячих ігор; їй більше подобалися страшні оповідання в зимовий вечір. І тому вона незабаром пристрастилася до романів, і романи поглинули все життя її.

* Тетяна – це рідка, прекрасна квітка,

* випадково вирослий у розпадині дикої скелі,

* Незнаний у траві глухий

* Ні метеликами ні бджолою.

Ці два вірші, сказані

Пушкіним про Ольгу, набагато більше йдуть до Тетяни. Так, така жінка, як Тетяна, може зачаровувати тільки людей, що коштують на двох крайніх щаблях морального миру, або таких, які були б урівень із її натурою і яких так мало на світі, або людей зовсім вульгарних, котрих так багато на світі. Цим останнім Тетяна могла подобатися особою, деревенскою свіжістю й здоров’ям, навіть дикістю свого характеру, у якій вони могли бачити лагідність, послушливость і сумирність у відношенні до майбутнього чоловіка – якості, дорогоцінні для їх грубої животности, не говорячи вже про розрахунки на придане, на споріднення
й т. п. Варті ж у середині між цими двома розрядами людей усього менш могли оцінити Тетяну.

Такі люди не зрозуміли б Тетяни: вони вирішили б усе в голос, що якщо вона не дурка вульгарна, те дуже дивна істота й що, у всякому разі, вона холодна, як лід, позбавлена почуття й нездатна до пристрасті.

И як же інакше? Тетяна мовчазна, дика, нічим не захоплюється, нічому не радується, ні від чого не приходить у захват, до всього байдужа, ні до кого не милується, ні з ким не дружится, нікого не любить, не почуває потреби перелити в іншого свою душу, таємниці свого серця, а головне – не говорить ні про почуття взагалі, ні про своїх власні особливо…

Якщо ви зосереджені в собі й на вашій особі не можна прочитати внутрішнього пожираючого вас вогню, – дрібні люди, настільки богатые прекрасними дрібними почуттями, негайно оголосять вас істотою холодним, егоїстом, віднімуть у вас серце й залишать при вас один розум, особливо якщо ви маєте похилість іронізувати над власним почуттям, хоча б те було зі цнотливого бажання замаскувати його, не люблячи їм не грати, не хизуватися… Повторюємо: Тетяна – істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча. Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини. При участі взаємності любов такої жінки – рівне, світле полум’я; у противному випадку – завзяте полум’я, якій сила волі, може бути, не дозволяє прорватися назовні, але яке тим разрушительнее й пекуче, чим більше воно здавлено усередині.

Тетяна збуджує не сміх, а живе співчуття, – але це не тому, щоб вона зовсім не походила на “ідеальних дів”, а тому, що її глибока, жагуча натура заслонила в ній собою все, що є смішного й вульгарного в ідеальності цього роду, і Тетяна залишилася естественною, простою в самій штучності й потворності форми, що повідомила її навколишня її дійсність.

Це чудове з’єднання грубих, вульгарних забобонів із пристрастю до французьких книжок і з повагою до глибокого утвору Мартина Задеки можливо тільки в російській жінці. Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові, ніщо інше не говорило її душі; розум її спав, і тільки хіба тяжке горе життя могло потім розбудити його, – та й то для того, щоб стримати пристрасть і підкорити її розрахунку розсудливої моралі.

Дика рослина, цілком надане самому собі, Тетяна створила собі своє власне життя, у порожнечі якої тим мятежнее горів її внутрішній вогонь, що пожирав, що її розум нічим не був зайнятий.

И раптом є Онєгін. Він весь оточений тайною: його аристократизм, його світськість, незаперечна перевага над всім цим спокійним і вульгарним миром, серед якого він з’явився таким метеором, його байдужість до всього, чудність життя – все це зробило таємничі слухи, які не могли не діяти на фантазію Тетяни, не могли не розташувати, не підготувати її до рішучого ефекту першого побачення з Онєгіним. І вона побачила його, і він став перед нею молодий, гарний, спритний, блискучий, байдужий, нудьгуючий, загадковий, незбагненний, весь нерозв’язна таємниця для її нерозвиненого розуму, весь зваба для її дикої фантазії. Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце, ніж як думають про це. Тетяна була з таких істот.

Є жінки, яким варто тільки здатися захопленим, жагучим, і вони ваші; але є жінки, яких увага чоловік може збудити до себе тільки байдужістю, холодністю й скептицизмом, як ознаками величезних вимог на життя або як результатом мятежно й повно пережитого життя: бідна Тетяна була із числа таких жінок…

Розмова Тетяни з нянею – чудо художньої досконалості! Це ціла Драма, перейнята глубокою истиною. У ній дивно вірно зображена російська панянка в розпалі її пристрасті, що млоїть. Здавлене усередині почуття завжди поривається назовні, особливо в перший період ще нової, ще недосвідченої пристрасті. Кому відкрити своє серце? – сестрі? – але вона не так би зрозуміла його. Нянька зовсім не зрозуміє; але тому-те й відкриває їй Тетяна свою таємницю, – або, краще сказати, тому-те й не приховує вона від няньки своєї таємниці.

Лист Тетяни звело з розуму всіх російських читачів, ког – 44 А. С. Пушкін так з’явився третій розділ “Онєгіна”. Ми разом з усіма думали в ньому бачити найвищий зразок одкровення жіночого серця. Сам поет, здається, без усякої іронії, без усякої задньої думки й писав і читав цей лист. Але з тих пор багато води витекло…

Усе в листі Тетяни істинно, але не все просто… Сполучення простоти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження. Не можна не жалувати про поета, що бачить себе примушеним у такий спосіб виправдувати свою героїню перед суспільством – верб чим же? – у тім, що становить сутність жінки, її краще право на існування – що в їй є серце, а не порожня яма, прикрита корсетом!.. Але ще більше не можна не жалувати про суспільство, перед яким поет бачив себе примушеним виправдувати героїню свого роману в тім, що вона жінка, а не деревинка, виточена по подобі жінки. І всього сумніше в цьому те, що перед жінками особливо намагається він виправдати свою Тетяну…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Характер образа Тетяни в романі “Євгеній Онєгін”