Взгляды Толстого на исторический процесс и его представление о полководце
З кінця 1811 року почалося посилене озброєння й зосередження сил західної Європи й в 1812 році сили ці – мільйони людей рушили із заходу на схід, до границь Росії, до яких точно також з 1811 року стягалися сили Росії. 12 червня сили західної Європи перейшли границі Росії й почалася війна, тобто відбулося противне людському розуму й всій людській природі подія.” Так починається третій тім роману-епопеї Л. Н. Толстого “Війна й мир”.
Так починаються міркування Толстого про війну 1912року, про причини цієї війни, де розкриваються основні філософські
“Без однієї із цих причин нічого не могло б бути… Дії Наполеона й Олександра, від слів яких залежало, здавалося щоб подія відбулася або не відбулася – минулого також мало довільна, так і дія кожного солдата, шедшего в похід…”
Товстої вважає, що причину історичних факторів варто шукати не в діях окремих героїв, а в колективному волевиявленні мас: “Для вивчення законів історії ми повинні змінити зовсім предмет спостереження, залишити в спокої царів, міністрів і генералів, а вивчити однорідні нескінченно малі елементи, які керують масами.”
“Необхідно було, щоб мільйони людей, у руках яких була дійсна сила,- солдати, які стріляли, везли провіант і пушки,- треба було, щоб вони погодилися виконати…волю одиничних і слабких людей і були наведені до цьому незліченною кількістю складних, різноманітних причин.” І в міру того, як просувалася армія Наполеона, росла її колективна впевненість у перемозі й героїзм. Наполеон весь перебуває під впливом цієї колективної волі. Не армія корилася Наполеонові, уважає Толстой, а Наполеон виражав прагнення армії, був його голосом. Не Наполеон створював свої ризиковані плани, а армія диктувала їхньому Наполеонові. От чому Наполеон діяв всупереч всім дипломатичним міркуванням і навіть своїм власним рішенням.
“В історичних подіях так звані великі люди, суть, ярлики, що дають найменування події, які також як ярлики найменше мають зв’язку із цією подією.” Толстой помиляється, заперечуючи яку б те не було роль особистості в історичному процесі й, взагалі свідоме, осмислена участь особистості в ньому. Крім того, Толстой проповідує фаталізм в історії. “Хід світових подій визначений понад”. Говорячи словами Толстого. Люди рухалися із заходу на схід убивати один одного “неминуче виконуючи запропоновані їм закони.” Яким же представляється Толстому справжній полководець? Звичайно, це не самозакоханий Наполеон, якого Толстой викриває як особистість, і як “геніального полководця”. Наполеон – це ничтожнейшее знаряддя історії, ніколи й ніде, навіть у вигнанні не висловило людського достоїнства. З дивною майстерністю Толстої розкриває індивідуальну безпорадність Наполеона, що майже несвідомо й мимо своєї волі рухається до передвіщеного собі історичної мети. Зате він переповнений любов’ю до себе, упевнений у своїй геніальності й величчі. Зовсім іншим з’являється перед нами Кутузов.
От, наприклад, як по-різному поводяться два полководці під час Бородінського бою. Наполеон безупинно роздає накази впевнений, що він керує боєм. Тим часом жодне його наказ не може бути виконане й не виконується. Інакше веде Кутузов:” Довголітнім військовим досвідом він знав і розумів, що керувати сотнями тисяч чоловік, що борються зі смертю, не можна одній людині, і знаючи, що вирішують доля сраженья не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, що називається духом війська, і він стежив за цією силою й керував нею наскільки це було в нього влади.” І отут Толстой, що заперечує вплив особистості на історичний процес, не може не залишитися вірним життєвій правді й виключити величезну роль Кутузова у війні 1812 року. “Важко собі представити історична особа, діяльність якого так незмінно постійно була б спрямована однієї й тієї ж мети. Важко уявити собі мета більше гідну й більше співпадаючу з волею всього народу.”
Андрій Болконский придивляється до Кутузова, намагаючись зрозуміти, у чому його сила, і незабаром доходить висновку, що вся сила його полягає в тім, що він підкорив свою особистість чомусь, що “сильніше й значніше” його власної волі. У вигляді Кутузова немає нічого від героїчного й величного. Риси, що відрізняють Кутузова,- природність, простота, скромність – це ті риси, які цінував у людях Толстої найбільше.”Він взагалі нічого не говорив про себе, – пише Толстой,-не грав ніякої ролі,
Здавався завжди найпростішою й звичайною людиною й говорив найпростіші й звичайні речі.” Але саме в простоті й скромності Толстої бачить велич душі людської. Що ж змусило російський народ вибирати в полководці собі цієї людини? Кутузов угадав народний зміст подій 1812 року й жодного разу за всю свою діяльність не змінював йому.
“Джерелом цієї надзвичайної сили прозріння в змісті явищ, що відбуваються, лежав у тім, народному почутті, що він носив у собі у всій чистоті й силі його. Тільки визнання в ньому цього почуття змусило народ такими дивними шляхами, з немилості старого, що перебуває, вибрати його, проти волі пануючи, у представники народної війни.” Можна із упевненість сказати, що в Кутузову знайшли своє втілення толстовські ідеали справжнього полководця – патріота.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)