“Ввічливість по-японськи”
Те, що ввічливість, шанобливість, намагання зробити Вам приємно як гостю є національною рисою японців – відомо всім. Ввічливість – в натурі японця, його стиль поведінки, його спосіб мислення. І все це закріплено історично. Кажуть, що займенник “я” в японській мові виражається різними словами і кожне має своє значення і свій відтінок. Так, самурай буде говорити ” хесся”, жінка ніколи не буде вживати “оре” – суто чоловіче слово, старий обов’язково скаже “васі”. Японець ніколи не стане категорично заперечувати, він
Японська ввічливість невіддільна від субординації, а іноді і випливає з неї. Японці невибагливі в одязі, по нім важко відрізнити главу фірми від робітника. Якщо зустрінете двох чоловіків в однакових синіх костюмах, білих сорочках, однотонних краватках, то по відношенню їх один до одного відразу відрізните, хто займає вищий ступінь на соціальних сходах, а хто – нижчий. Субординації дотримуються скрізь: у діловому житті,
Ще коли мати за японським звичаєм носить немовля у себе за спиною, вона при кожному поклоні змушує клонити і його, даючи йому при цьому перші уроки вшанування старших. Відчуття субординації вкорінюється в душі японця не з моральних повчань, а з життєвої практики. Він бачить, як мати кланяється батькові, молодший брат – старшому, сестра – всім братам незалежно від віку. Все це має глибокі соціальні корені, так як вічно цю субординацію, яка стала правилом життя, регламентацією побуту, диктував майновий ценз. Витоки потрібно шукати ще в феодальне час, коли хлібороб не мав права їсти рис, вирощений його руками, як не мав права носити шовк селянин, який розводив шовкопряда. Яким папером затягувати вікна, яким гребінцем заколювати жінці волосся – все регламентувалося владою.
Тому не дивно, що японська ввічливість поширюється не по горизонталі, а по вертикалі: найбільш низькі поклони адресуються тому, хто стоїть вище. Кодекс самурайської честі диктував форму поведінки васала: бути вихованим і ввічливим – від низьких поклонів поперек не зламається. Все це, безумовно, наклало свій відбиток на японців наших днів. Звідси – коректність, шанобливість, взаєморозуміння в міжособистісних взаєминах. Звідси – відсутність прямих запитань, які могли б поставити співрозмовника в незручне становище, і прямих відповідей, які містили б відмову. Тому спостережні оглядачі наводять дотепну приказку американців: “Робити можна трояко – правильно, неправильно і по-японськи”.
Ввічливість по-японськи має свою привабливість як суто людська риса, адже таку культуру спілкування, повагу до старших, уникнення категоричних суджень – все це добре б було запозичити і нам.
Ввічливість взагалі – не тільки щоденний етикет. Це спосіб існування, який поширюється на всі сфери життя. В деякій мірі це можна сказати і про наших співвітчизників. Але у українського народу ввічливість більше проявляється у його гостинності, яка відома на весь світ. Щодо інших традицій японської ввічливості, то, на мій погляд, вони не підійдуть народові з нашим менталітетом, адже українці більш відкрити і в чомусь простіші, доброзичливіші та більш добрі, ніж японці. Нажаль, зараз ввічливості нашим сучасникам інколи бракує, але в цілому український народ був, є і назавжди залишиться одним із самих привітливих і ввічливих народів світу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)