Вороний Микола Кіндратович
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Вороний Микола Кіндратович (1871-1938)
Микола Кіндратович Вороний – український поет, театрознавець, перекладач. Народився в сім’ї ремісника. Батько – К. П. Вороний – походив із кріпаків, мати – О. Д. Колачинська – з роду освітнього діяча XVII-XVIII ст., ректора Київської академії П. Колачинського. Навчався в Харківському реальному училищі, пізніше – в Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури.
Три роки перебував під
Допомагав І. Франкові у виданні газети “Громадський голос” і “Радикал”, деякий час був неофіційним
Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 р. (вірш “Не журись, дівчино”).
Перша збірка Вороного “Ліричні поезії” вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. У наступній збірці “В сяйві мрій” (1913) Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання (“Мандрівні елегії”). Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає низку традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу (“Ікар”, “Сонячні хвилини”), розкриває трагізм духовної самотності (цикл “Осокорі”).
Вороному належить низка мистецтвознавчих (“Пензлем і пером”) і театрознавчих розвідок (“Театральне мистецтво й український театр”, 1912; “Театр і драма”, 1913, в якій виступає прихильником системи Станіславського; “Михайло Щепкін”, 1913; “Український театр у Києві”, 1914; “Режисер”, 1925; “Драматична примадонна”, 1924 – про сценічну творчість відомої актриси Л. Ліницької). Вороний – автор низки літературознавчих статей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.
Репресований у 1934 р. Розстріляний 7 червня 1938 р.
Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН України.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов’ю до народу, шаною до його кращих синів (“Краю мій рідний”, “Горами, горами”, “Привид”, вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові).
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: драми “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “Закон”, “Брехня”, п’єса “Гріх”, збірка “Краса і сила”, романи “Заповіт батьків”, “Записки кирпатого Мефістофеля”, “Слово за тобою, Сталіне”, перший український науково-фантастичний утопічний роман “Сонячна машина”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)