Володька Лобода в наші дні

Є багато прикладів у літературі, коли образи художніх творів чітко розмежовуються на позитивні і негативні. Читаєш і думаєш: “От би так і в житті!” Тоді можна було б уникнути поганих людей, прогнозувати негативні обставини й обходити їх стороною. Але, на жаль, у житті усе значно складніше. Не відразу побачиш, хто є хто. Тому так часто можна потрапити в якусь халепу, товаришувати не з “тими людьми”.
Недавно я прочитав роман Олеся Гончара “Собор”. Цей твір вразив мене своєю правдивістю. Розповідається в ньому про події епохи років

шістдесятих, але і зараз роман актуальний. Він звучить застереженням і нам, і нашим нащадкам: “Люди, будьте людьми!”
Зараз відроджується багато храмів: будуються нові, реставруються вже існуючі. Але можна ж було їх і не руйнувати, якби наші попередники думали про майбутнє. Безумовно, то була доба сталінізму; хто мав сміливість говорити, того репресували, а інші – мовчали, бо боялися. Але в роки шістдесяті де взялося стільки лобід, щоб заборонити “Собор”, щоб заарештувати Стуса, вкоротити життя Симоненкові? Адже всі гарненькі хлопчики й дівчатка йдуть до школи, усіх їх вчать бути порядними людьми, то

де ж беруться негідники? Мені важко уявити, що серед моїх однокласників хтось здатен досягти мети, використовуючи підлість.
А втім, життя покаже… Але те, що такі типи, як Володька Лобода, є і в наш час, я впевнений. На доказ цього твердження у мене є багато прикладів. Ось один із них. Неподалік від мого будинку є джерело. Люди з кількох житлових масивів беруть із нього воду. Джерело добре обладнане для зручності, підступи до нього вимощені тротуарною плиткою, а поза ним – болото, зроблене якимись rope-господарями. Ще минулого літа на місці болота був ставок, в очеретах гніздилися дикі качки, виводили каченят, навіть на зиму не відлітали, бо джерельна вода не замерзала, а люди підгодовували своїх улюбленців.
Потім хтось вирішив розчистити ставок. Нагнали техніки, зруйнували греблю, знищили дерева і прибережні очерети, розігнали качок – і покинули, залишивши мілке болото, або, краще кажучи, велику калюжу. Тепер, крім комарів, ніякої насолоди ніхто не одержує. От вам і вболівання за екологію!
Це не поодинокий приклад. Проїжджаючи старими вулицями, часто бачиш порожні будинки. Не всі вони були в аварійному стані. Господарі слідкували за своїм житлом. Комусь спало на думку знести район, щоб будувати щось інше. Потім плани змінились – і стало в нашому місті ще більше глухих закутків. І це в той час, коли деякі старі райони і справді потребують поновлення.
Чи відповідатимуть такі лободи, якщо не перед людьми, то перед своєю совістю? Мабуть, навряд. Бо якщо існує така безгосподарність, значить не в усіх є совість.
А скільки в нас притулків для самотніх пенсіонерів, від яких відреклися діти, а скільки сирітських будинків для дітей, яких покинули батьки! Отже, лобід і в наш час достатньо. Тільки вони реформувалися або в бізнесменів, яким усе дозволено, або в “малозабезпечених”, яким “не під силу” годувати батьків чи дітей. Прикро, що такі відщепенці ганьблять не тільки свою державу, а й увесь рід людський.
Я вважаю, як би не було нашим людям економічно важко, вони повинні залишатися людьми. Сподіваюся, що наше покоління зможе дати відсіч усім лободам, які гальмують економічний розвиток України. Тільки тоді ми побудуємо державу, в якій усе буде зроблено в ім’я людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Володька Лобода в наші дні

Categories: Твори з літератури

Links