Володимир КОРОЛЕНКО 1853-1921
ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ
Володимир КОРОЛЕНКО 1853-1921
He одне покоління сприймало Короленка і як свого вчителя, і як власну совість.
Сергій Залигін
Чи замислювалися ви над тим, що таке совість? Чи потрібна вона нам сьогодні? Володимир Короленко вважав, що совість – це головна умова життя особистості, внутрішній стрижень, завдяки якому ми творимо добро, виявляємо милосердя, боремося зі злом. Учинити по совісті означає діяти по-людськи, морально. справедливо. Ім’я самого В. Короленка стало втіленням совісті. Він викликав велику повагу
Володимир Галактіонович Короленко належить двом культурам – російській та українській. Він народився 15 липня 1853 р. в м. Житомирі в сім’ї судді, який походив із старовинного роду українських козаків. 1866 р. батька В. Короленка перевели на роботу до м. Рівного, де він помер через два роки. Сім’я опинилася в злиденному становищі.
Дітей (Володимира, його двох братів і сестру) виховувала мати, Евеліна Йосипівна, полька за походженням. Хлопець навчався б польському пансіоні, потім – у Житомирській і Рівненській гімназіях. Дитинство
Завершивши гімназійний курс із срібною медаллю, хлопець поїхав до Санкт-Петербурга, потім до Москви, де намагався здобути вищу освіту.
Починаючи із середини 1880-х років у Росії, а потім і за кордоном, були надруковані твори В. Короленка про життя знедолених і стражденних. Своїм палким словом він боровся за справедливість для всіх людей, уселяв у них віру й надію на краще майбутнє. “Людина створена для щастя, як птах для польоту”, – стверджував митець в оповіданні “Парадокс”. Чимало творів письменника присвячено дітям, серед них – повість “У поганому товаристві” (1885), яка була видана під заголовком “Діти підземелля”. Багато його творів присвячено українській землі: “Ліс шумить” (1886), “Без язика” (1895), “У козаків” (1901), “Наші на Дунаї” (1909) тощо.
Наприкінці XIX ст. письменник посів чільне місце в літературі, користуючись пошаною серед російських і українських митців. 1900 р. Російська академія наук обрала його почесним членом.
У важкі роки революції й громадянської війни 1917-1920-х років В. Короленко сміливо захищав від насильства людей різних віросповідань, національностей, ідейних переконань. Його поважали представники будь-якої влади, і люди йшли до нього зі своїми болями й бідами, знаючи, що він обов’язково допоможе. У 1921 p., коли В. Короленко помер, на вулицях Полтави ще лунали постріли, але тисячі життів і доль він зумів урятувати. Його слово й тепер нагадує нам про любов, милосердя й совість, без яких неможливе людське існування.
У 1903 р. в м. Полтаві відбулося відкриття пам’ятника генію української літератури – І. Котляревському. Тоді В. Короленко гнівно засудив політику царського уряду, який заборонив виголошувати промови українською мовою. Він підтримав українських митців, які з’їхалися до Полтави, у прагненні утвердити національну культуру. У статті “Котляревський і Мазепа” він писав: “Незаконно вислана за кордон мова Котляревського знову повернулася на місце свого народження, щоб його вітчизна знову змогла стати по праву духовним центром”.
Цікаво знати
Після революції 1917 р. тисячі дітей стали безпритульними, бо Росія була охоплена громадянською війною. Володимир Короленко вболівав за долю безбатченків, тому в березні 1919 р. організував у м. Полтаві Лігу порятунку дітей. Ліга займалася постачанням дітям їжі й одягу, створенням лікарень, колоній, шкіл.
Уже наприкінці 1919 р. на Полтавщині знайшли притулок майже 10 000 дітей. Письменник уважав, що Ліга потрібна не лише дітям, а й дорослим, бо їхні серця мають відтанути від ворожнечі Й наповнитися добром. Будинок В. Короленка був відчинений для всіх, хто потребував прихистку й тепла.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)