“Людина створена для щастя, як птах для польоту”. (В. Короленко)

Породжена у муках людина своїм першим криком приносить у цей світ щастя: щасливі мама і тато, щасливі ті, хто став дідусем і бабусею, щасливі лікар і акушерка. Людина народилася!
Подароване тобі життя – це вже саме по собі щастя. Як його не випустити? Адже створені ми дійсно для того, щоб щасливо жити. Важко визначити: щастя – це… Що? Вічне веселе свято? Власний маєток? Новий автомобіль? Шуба, дивлячись на яку, сусідки зеленіють від заздрощів? Багатство, ситість, розкіш? Я думаю, що щастя – це дні, які ти вважаєш щасливими. Вони освітлюють

усе твоє життя.
Я дуже люблю малювати. У початкових класах я відвідувала дитячу художню студію. Сам процес малювання створює в моїй душі якийсь піднесений настрій. Одного разу на наші заняття прийшла молода жінка. Вона зайшла в справі до нашого вчителя. Гостя почала ходити від мольберта до мольберта. Біля мого вона затрималася, узяла мій пензлик, щось поправила в малюнку. Потім виявилося, що Ірина Павлівна (так звали гостю) похвалила мою роботу за гарне відчуття кольору, за розуміння півтонів. Ірина Павлівна, як ми потім довідалися, була художницею Харківського театру опери і балету. От цей день був для мене повний

щастя. Мою роботу похвалила де мама, якій подобається усе, що я малюю. І не вчитель, що усіх хвалив, щоб не відбити бажання ходити в студію, а, як зараз говорять, незалежний експерт, неупереджена, об’єктивна людина. Те щасливе відчуття, що мене охопило в той день, я не забуду, напевно, ніколи. Хоча художницею не збираюся ставати.
День щастя для нашої родини був день, коли успішно пройшла складна операція моєї старшої сестри. Йдучи на операцію, вона не знала, що лікарі сказали батькам: шанси на успіх 50 на 50. Коли ж на другий день нам повідомили, що небезпека минула, і Ліка буде здорова… Боже! Яке це було щастя! Зараз Ліка шиє собі нову сукню, щоб піти в ній на мій випускний вечір. І мене це радує не менше, ніж моя бальна сукня.
Про один щасливий шкільний день хочу розповісти окремо. У мене є дві давні подружки: Катя й Оля. Ми дружили з першого класу. І от у десятому класі Катя й Оля посварилися. Та як! Півроку не розмовляли одна з одною. Я вмовляла їх, мирила… Усе марно. Я не приймала ні ту, ні іншу сторону. Я любила їх обох і не хотіла втрачати. Півроку я жила, як на вулкані, до однієї піду – інша дується, з іншою поговорю – перша в претензії… А свята, а дні народження… Але я була тверда: ні на чий бік не стала, жодній не надала переваги, хоч вони, як мені здавалося, рвали мене на частини. Через півроку вони без моєї нібито допомоги помирилися, і ми знову стали нерозлийвода. Ця подія була для мене дуже і дуже щасливою: по-перше, ми знову всі разом, а по-друге, десь у глибині душі я хвалила себе за послідовність і стійкість. Це теж щастя – зрозуміти, що ти щось можеш. Люди створені для щастя. Треба тільки вміти його бачити не лише у великому, але й у малому. Не тільки в нестримних веселощах, але й у тихому смутку і світлому сумі. Адже буває щастя навіть у безмовній любові. Десь колись прочитала про це вірш. Автора забула, а рядки пам’ятаю:
Пусть – безответно, Только бы любить, Только б не бесследно По земле ходить… Так що щастя… воно різне. Треба тільки вміти його знайти! Не пропустити…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Людина створена для щастя, як птах для польоту”. (В. Короленко)

Categories: Твори з рідної мови

Links