Внесок Ломоносова в російську мову й літературу
Ломоносов багато зробив для російської мови й літератури. Перші поетичні Твори Ломоносова Були прислані їм ще через границю, при “Звітах” в академію наук : французький переклад у віршах “Оди Фенелона” і оригінальна “Ода на узяття Хотина” (1739).У сутності цим починалася нова російська література, з новими розмірами вірша, з новою мовою, від частини й з новим змістом. Славу поета ломиносів здобуває лише після повернення своєму через границю; оди його із цього часу швидко треба одна за інший, одночасно з обов’язковими для нього
Поезія Ломоносова стояло цілком на грунті горезвісного псевдокласицизму. Споследним Ломоносов познайомився в Німеччині як з теорією, що панувала тоді всюди в Європі. Цю теорію ломиносів увів і в російську літературу, що породжувала, де вона потім і панувала в усі продовження вісімнадцятого століття.
До вивчення російської граматики Ломоносов у перші застосував строгі наукові прийоми, уперше. виразно й точно намітивши відношення російської літературної мови до мови церковно^-слов’янському, з одного боку, і до мови живого, усного мовлення, з іншої. Цим він поклав початок тому перетворенню російської літературної мови, що круто повернуло його на нову дорогу й забезпечило його подальше развитее.
Вивчаючи живийий російський мова, Ломоносов вся розмаїтість російських прислівників і говорів зводить до трьох груп або прислівників, “діалектам”, 1)Московське 2)Північне або приморське 3) Українське або малороссийское.
Ломоносов намічає три таких відтінки або “штилю”: “високий”, “середній” і “низький”. Введення “штилів” почасти було практично необхідно.
Наша новітня орфографія в найбільш істотних рисах створена Ломоносовим. Розвиваючи, зовсім самостійно, думка тредьяковского про тонічне віршування, Ломоносов вніс у цю справу поетичне дарування, якого зовсім був позбавлений Тредьяковский. “Російська граматика” Ломоносова, його “Міркування про користь книг церковних.
При всій важливості наукових праць Ломоносова в області російської мови, у загальній академічній діяльності вони були для нього певною мірою побічними : його головною спеціальністю було природознавство, і геній Ломоносова тут проявлявся із ще більшою спеціальністю було природознавство, і геній Ломоносова тут проявлявся із ще більшою спеціальністю було природознавство, і геній Ломоносова тут проявлявся із ще більшою силою й блиском. З усією очевидність це виявилося лише в саме останнім часом, завдяки численним детальним дослідженням цілого ряду фахівців. Сюди ставляться, насамперед академічним видання : ” Ломоносовский збірник. Матеріали для історії розвитку хімії в Росії ;Праці Ломоносова в області естественноисторических наук; більше пізній академічний “Ломоносовский збірник “;де поміщені дослідження академіка Вальдена, професори Курилова, Б. Н. Меньшуткина, В. И. Вернадського.