Владислав Фелицианович Ходасевич поет, прозаїк, критик
Складні завдання його відверненого мистецтва для Лужина нескінченно легше простих завдань життєвих. Він “не житель емпірею”; життя без Валентинова й одруження зв’язані для нього з необхідністю як би відвертати й пристосуватися до умов реального буття. Зовні й спочатку всі начебто із гріхом навпіл налагоджується. Вражаючи оточую щих безглуздістю й незграбністю вчинків, Лужин переборює повсякденні, нескінченно важкі для нього справи: живе, жениховствует.
Але це подолання лише гадане. Лужиним рухає автоматизм, яким не можна підмінити
Він не зважується ризикувати. Не шаховий, але життєвий розрахунок їм рухає, і, таким
Партію з Турати залишив він у програшному положенні – тому що під час неї вперше повністю випав з дійсності, “шахові безодні” його поглинули. ПРО СИРИНА (“Відродження” (Париж) від 13 лютого 1937 р.) При ретельному розгляді Сирин виявляється по перевазі художником форми, письменницького прийому, і не тільки в тім загальновідомому й загальновизнаному змісті, що формальна сторона його писань відрізняється винятковою розмаїтістю, складністю, блиском і новизною. Але в око^-те кидається тому, що Сирин не тільки не маскує, не ховає своїх прийомів, як найчастіше надходять всі й у чому Достоєвський, наприклад, досяг разючої досконалості, – але навпроти: Сирин сам їх виставляє назовні, як фокусник, що, уразивши глядача, відразу показує лабораторію своїх чудес. Отут, мені здається, ключ до всього Сиринові
Його добутки населені не тільки діючими особами, але й незліченною безліччю прийомів, які, точно ельфи або гноми, снуючи між персонажами, роблять величезну роботу: пиляють, ріжуть, прибивають, малюють, на очах у глядача ставлячи й розбираючи ті декорації, у яких розігрується п’єса. Вони будують мир добутку й самі виявляються його непереборно важливими персонажами. Сирин їх тому не ховає, що одне з головних завдань його – саме показати, як живуть і працюють прийоми. Є в Сирина повість, цілком побудована на грі самочинних прийомів. “Запрошення на страту” є не що інше, як ланцюг арабесок, візерунків, образів, підлеглих не ідейному, а лише стилістичній єдності (що, втім, і становить одну з “ідей” добутку).
В “Запрошенні на страту” немає реального життя, як немає й реальних персонажів, за винятком Цинцинната. Все інше – тільки гра декораторів-ельфів, гра прийомів і образів, що заповнюють творчу свідомість або, краще сказати, творчий марення Цинцинната. Із закінченням їхньої гри повість обривається. Цинциннат не страчений і не не-страчений, тому що протягом всієї повісті ми бачимо його в уявлюваному світі, де ніякі реальні події неможливі
У заключних рядках двомірний, намалеванний мир Цинцинната валив, і по упалих декораціях “Цинциннат пішов, – говорить Сирин, – серед пилу, і занепалих речей, і полотен, що тріпотіли, направляючись у ту сторону, де, судячи з голосів, стояли істоти, подібні йому”. Отут, звичайно, представлене повернення художника із творчості в дійсність. Якщо завгодно, у цю хвилину страта відбувається, але не там і в не в тому розумінні, як її чекали герой і читач: з поверненням у мир “істот, подібних йому” припиняється буття Цинцинната-художника. Сиринові властива що усвідомить або, бути може, тільки пережита, але тверда впевненість, що мир творчості, щирий мир художника, работою образів і прийомів створений з гаданих подоб реального миру, але в дійсності із зовсім іншого матеріалу, настільки іншого, що перехід з одного миру в іншій, у якому би напрямку не відбувався, подібний смерті
Він і зображується Сириним у вигляді смерті. Якщо Цинциннат умирає, переходячи із творчого миру в реальний, то назад – герой оповідання “Terra incognita” умирає в ту мить, коли нарешті цілком поринає в мир уяви. І хоча перехід відбувається тут і там у діаметрально протилежних напрямках, він однаково зображується Сириним у вигляді розпаду декорацій. Обидва мири по відношенню друг до друга для Сирина ілюзорні. Точно так само й торговець метеликами Пильграм, герой однойменного оповідання, умирає для своєї дружини, для своїх покупців, для всього миру – у цю мить, коли він нарешті відправляється в Іспанію – країну, що не збігається з теперішньою Іспанією, тому що вона створена його мрією
Точно так само й Лужин умирає в ту мить, коли, викидаючись із вікна на бліді й темні квадрати берлінського двору, він остаточно випадає з дійсності й поринає в мир шахової своєї творчості – туди, де немає вже ні дружини, ні знайомих, ні квартири, а є тільки чисті, абстрактні співвідношення творчих прийомів. Якщо “Пильграм”, “Terra incognita” і “Запрошення на страту” цілком присвячені темі співвідношення мирів, то “Захист Лужина” – перша річ, у якій Сирії став уже на весь зріст свого дарування (тому, може бути, що тут уперше знайшов основні мотив своєї творчості), – те “Захист Лужина”, належачи до того ж циклу, у той же час містить уже й перехід до іншої серії сірійських писань, де автор ставить собі інші проблеми, незмінно, однак же, пов’язані з темою творчості й творчої особистості. Ці проблеми носять трохи більше обмежений, можна б сказати – професійний характер
В особі Лужина показаний самий жах такого професіоналізму, показано, як постійне перебування у творчому світі з художника, якщо він – талант, а не геній, немов би висмоктує людську кров, перетворюючи його в автомат, не пристосований до дійсності й гине від соприкоснований з нею… Життя художника й життя прийому у свідомості художника – от тема Сирина, у тім або іншому ступені що розкриває чи не у всіх його писаннях, починаючи з “Захисту Лужина”. Однак художник (і говорячи конкретніше – письменник) ніде не показаний їм прямо, а завжди під маскою: шахіста, комерсанта й т. д. Причин тому, я думаю, трохи. З них головна полягає в тім, що й отут ми маємо справу із прийомом, втім досить звичайним. Формалісти його кличуть остранением. Він полягає в показивании предмета в незвичайній обстановці, що надає йому нове положення, що відкриває в ньому нові сторони, що змушує сприйняти його непосредственнее. Але є й інші причини
Представивши своїх героїв прямо письменниками, Сиринові довелося б, зображуючи їхню творчу роботу, вставляти роман у роман або повість у повість, що непомірно ускладнило б сюжет і зажадало б від читача відомих пізнань у письменницькому ремеслі. Те ж саме, лише із трохи іншими труднощами, виникло б, якби Сирії їх зробив живописцями, скульпторами або акторами
Він позбавляє їхніх професійно-художніх ознак, але Лужин працює в нього над своїми шаховими проблемами, а Германн над задумом злочину зовсім так, як художник працює над своїми створеннями… Я, втім, думаю, я навіть майже впевнений, що Сирії, що володіє великим запасом уїдливих спостережень, коли-небудь дасть собі волю й подарує нас безжалісним сатиричним зображенням письменника. Таке зображення 6ило б цілком природним моментом у розвитку основної Теми, которою він одержимо
(2 votes, average: 2.50 out of 5)