Визначте провідні мотиви “Книги пісень” Г. Гейне (змалювання природи як засіб пізнання і бачення світу та власної душі). Роль фольклору у збірці
Визначте провідні мотиви “Книги пісень” Г. Гейне (змалювання природи як засіб пізнання і бачення світу та власної душі). Роль фольклору у збірці
Характерною рисою “Ліричного інтермецо” є те, що поет виражає свої почуття через образи природи. Особливо часто зустрічаються тут образи квітів – фіалки, троянди, лотоса, лілії; птахів – солов’я, жайворонка, голубки; неба – місяця, сонця, зірок; дерев – липи, дуба, кедра, пальми.
Ліричний герой поезії “Чому троянди немов неживі…” відвертий і щирий у своїх почуттях,
Природа у Гейне стає повноправною “дійовою особою” його творів. Зображуючи природу, поет відтворює свої поривання, мрії, страждання й радощі. Іноді символіка набуває драматичного характеру, як у символічному вірші про кедр, що росте на засніженій вершині (“Самотній кедр на струмині”). Він снить про пальму, що квітне під яскравим південним сонцем, але зустрітися їм не судилося. Присвячений
Поезія “Лорелей” – одна з вершин лірики Гейне. Використовуючи народну легенду і народні образи, поет створює романтично піднесений твір про кохання, його красу та згубність.
У своїй поезії Гейне завжди постає перед читачем самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку і веде з ними уявну розмову. У вітальнях багатих будинків його оточує ненависне йому “порядне товариство”. У вірші “Білі глянцеві манжети” бринить поширений романтичний мотив “втечі від дійсності”. Поету набридло “порядне товариство”, де він не знаходить щирості та сердечності. І поет полишає “пишні зали”, аби відшукати в іншому місці те, чого йому не вистачало,- глибокі, щирі почуття (“Хочу я податись в гори”). Гори – це типово романтичний символ волі. У горах поет відчує себе у рідній стихії, адже там “зітхають вільно груди”.
Утім Гейне лишається до кінця вірним піднесеним ідеалам: попри непорозуміння, зраду, драматизм буття, він стверджує силу духу людини, що відчула себе людиною (щасливою й нещасливою водночас) завдяки коханню.
У романтичних творах Г. Гейне звучать мотиви кохання, туги, самотності, але ці традиційні мотиви набувають нового звучання. Віршам Гейне властиві глибока задушевність, ліричність, щирість. Душевні переживання героя передаються за допомогою народнопісенних образів-символів.
З романтизмом, як зазначають дослідники, його ріднить насамперед зв’язок з народною творчістю. Як і народні пісні, його вірші пройняті задушевністю, ліризмом, щирістю, прозорістю форми, простотою лексики, безпосередністю і природністю. Гейне вдається до таких характерних для фольклору виражальних засобів, як паралелізми, лексичні й синтаксичні повтори, повтори словосполучень, смислових, образних, словесних контрастів і антитез. Як і в народних піснях, у поезіях “Книги пісень” живе музична стихія, вони надзвичайно мелодійні, і цим пояснюється їхній незвичайний успіх серед композиторів. Багато віршів із цієї збірки покладено на музику такими видатними композиторами, як Ф. Ліст, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Р. Вагнер, Ф. Мендельсон, Е. Гріг, П. Чайковський, М. Лисенко, С. Людкевич, В. Лятошинський, Л. Ревуцький та ін. Чимало поезій з книги Гейне стали народними піснями і в Німеччині і за її межами, як наприклад, в Україні “Коли розлучаються двоє”, “Я прагну усю мою тугу” та ін.
Однак зв’язок Гейне з фольклорною традицією був іншим, аніж у його попередників. Він спирався на народну пісню з їхніх рук, зокрема черпав з прекрасного збірника “Чарівний ріг хлопчика”, зібраного і виданого Арнімом і Брентано. У листі до популярного тоді поета-романтика В. Мюллера Гейне писав про відмінність своїх віршів від народної пісні: “Які чисті, які ясні ваші пісні, і всі вони – пісні народні. В моїх піснях, навпаки, певною мірою народна лише форма, а їхній зміст належить “цивілізованому” суспільству, скутому умовностями”. Знайдена самим Гейне формула його ставлення до народної пісні звучить так: народна форма і сучасний зміст. Далекий від народнопісенного ліричний герой збірки – це скоріше німецький інтелігент свого часу, внутрішній світ якого, почуття і переживання виражені в народнопісенних формах і образах. Цей герой, що схвильовано вбирає в себе враження довколишнього світу, багатовимірний, він буває то іронічно насмішкуватим, то романтично піднесеним, але незмінно відчуває свою перевагу над “цивілізованим” світом філістерів. Але поведінка ліричного героя не спрямована лише на демонстрацію своєї переваги над нікчемною дійсністю. Кредо ліричного героя – без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя. Він цілком романтичний герой.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)