Висміювання пихи та марнославства у комедії Жана Батіста Мольєра “Міщанин-шляхтич” Прочитавши комедію відомого французького драматурга, актора, театрального діяча Мольєра “Міщанин-шляхтич”, ми подивилися ще й виставу у театрі й отримали неабияке задоволення від смішного тексту автора і чудової гри акторів. Певно, й зараз живуть на світі такі дурнуваті й пихаті люди, як головний герой п’єси Журден. Буржуа Журден захотів на старості здобути і титул, і звання, захотів вивчитися аристократичним манерам і завів у себе вдома цілий
штат учителів. Журден смішний, бо не розуміє, що люди, в ряди яких він хотів пробратися, не заслуговували подібних мрій: вони були гірші за нього. Бажаючи бути шляхтичем, він придбав собі “вірного друга” графа До-ранта і все намагається робити “яку знатних панів”. Спочатку він замовляє собі дорогий одяг. Дуже смішним він з’являється в 1 дії вранці перед слугами і вчителями танців, музики, фехтування. Його просте грубе обличчя увінчане нічним ковпаком. Вузькі панчохи натягнуті на товсті литки. Червоні оксамитові штани, зелений камзол, черевики на підборах, банти, пряжки, шпага і поверху сього халат
з барвистої індійської тканини, – так одягнений новоявлений шляхтич. Журден найняв собі вчителів, які безсоромно спустошують його кишеню і сміються з нього за його спиною. З їхньою допомогою Журден вивчає гарні манери, навчається танців, фехтуванню, галантно кланятись. Дивиться балет, слухає серенади, “бере уроки філософії”. Він “хоче вибитися з нікчемності”, і це похвально, адже він усього навчається. Він жалкує, що батьки не дали йому освіти. Та автор сміється не над запізнілим потягом до наук, йому неприємні люди, які схиляються перед удаваними кумирами і гублять свою людську гідність. Мольєр обурюється Журденом, який, забувши свою станову гордість, щасливий, що граф Дорант дійшов до “дружби” з ним і користується його кредитом. У пародійному зображенні вчителів автор висміює безкорисність, схибленість, безглуздість тих відомостей, які аристократи видають за справжню культуру. Наприклад, на уроці філософії пом’ятий у бійці наставник намагався привабити свого немолодого учня розумінням законів логіки, етики, фізики, трьох процесів мислення. І цей урок закінчується розумінням “науки” про вимовляння голосних і редагуванням любовної записки. Але Журден задоволений набутими знаннями, адже він пізнав різницю між віршами і прозою. “Все, що не проза, то вірші, що не вірші – то проза”. Журден перестає бути собою. Та від природи Журден тямущий, знає рахунок копійці, знається на людях (бачить наскрізь шахрая-кравця). Сцена складання листа маркізі Дорімені, коли він рішуче відкидає роздуті варіанти послання, говорить про ясність думки, оптимізм і кмітливість Журдена. Але зближення з графом засліплює міщанина, позбавляє його здорового глузду, роздмухує пиху. Журден висловлює презирство до людей свого кола, відвертається від рідні, відмовляє нареченому дочки, не шляхтичу, придумує собі “даму серця”, перед якою витончується в дорогих дарунках, дає на її честь обід. Він переконаний, що шлях до серця його дами лежить через гаманець. Так само він хоче купити й майбутнє дочки: “Добра для дочки у мене приховано доволі, немає тільки пошани, от я і хочу, щоб вона була маркізою”. Ця тяга до уявної пошани дозволяє Клеонту обдурити Журдена маскарадом і отримати руку Люсіль, в якій йому було відмовлено, тому що він не шляхтич. Мольєр не показав нам, як учинить осміяний по заслузі Журден, коли він відкриє обман і стане посміховиськом. Та, мабуть, Мольєр ставив за мету, щоб буржуа, заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на Журдена і побачили в ньому себе.
