Вірша Ф. Шиллера
Про роль мистецтва Шиллер говорить у дуже багатьох віршах. Деякі з них (наприклад, “Художники”) досить важкі для розуміння через свою філософську абстрагованість. Якщо у філософських віршах Гете найбільше багатство думки нерозривно з ліричним почуттям, то в Шиллера в ряді місць виступає одне тільки абстрактне міркування
“И по добутках певного періоду його Творчості, – говорить про Шиллере Гегель, – ми ясно почуваємо, що він займався в той час філософією, – займався нею навіть більше, ніж це було корисно безпосередній красі
Від цього докору вільні шиллеровские балади. Вони сюжетни, реалістичні, дія розгортається! у них з більшою драматичною напругою, вірно схоплені багато рис психології героїв. Кращі з балад також написані на античні сюжети: “Поликратов перстень” (1797), “Ивикови журавлі” (1797), “Порука” (1798). Нас захоплює драматизм викриття вбивць Ивика: ми бачимо, як весь народ стрепенувся при одному натяку на таємницю смерті свого улюбленого співака. Нам зрозуміла самовідданість
И к людям мовлення його прощальна була: “Хто я. істині йде стезею преступленья, Тому й в істині не відати наслажденья!” (Переклад М. Михайлова)
У цих рядках не без підстави бачили натяк на французьку революцію 1789 року
Особливо нав’язлива міщанська мораль у відомої шиллеровской “Пісні про дзвін” (1799). У цій “Пісні” чудові реалістичні картини чергуються з умилительними олеографиями мирного обивательського життя-буття; восхваляется праця, що творить, як краща прикраса громадянина й одночасно засуджуються руйнівні сили революції. За філістерські слабості Шиллера вхопилася пізніша ліберальна критика, виправдуючи його ім’ям усякий політичний консерватизм. Приховуючи й ігноруючи саме те, що становить силу Шиллера, ця критика навела на нього “хрестоматійний глянець”. Нам важливо відновити живий, всебічний вигляд поета, пам’ятаючи про його сильні сторони, які чітко виступають, зокрема, у розібрані вище зразках шиллеровской лірики
Поява російських перекладів віршів Шиллера, починаючи зі знаменитих перекладів Жуковського, завжди було радісною подією в російській літературі. Бєлінський уважав, що якби Жуковський нічого не написав і нічого б не перевів, крім “Торжества переможців”, “Скарги Церери” і “елевзинского свята”, те й “тоді б він склав собі ім’я в нашій літературі”.
Переїзд у Францію – “червону землю волі” – був переломним моментом у творчості Гейне. До цього часу їм були написані “Книга пісень” і “Шляхові картини”. Ці добутки вже пародіювали романтизм, як би підриваючи його зсередини, у них уже пробивався струмінь реалістичної сатири, але все-таки в них ще залишалося багато романтичного. Революція 1830 року у Франції, що сприяла політичної радикалізації широких мас у всій Європі, розбудила й до Гейне прагнення до відкритої політичної боротьби. У творчості це означало для нього поворот до реалізму, до політичної поезії, і це дозволило Гейне вже в 40-х роках, після зустрічі з Марксом, створити такі шедеври, як “Німеччина” і “Сучасні вірші”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)