Вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” (сприйняття, тлумачення, оцінка)
От рядка із чудового вірша, що він присвятив Ганні Петрівні Керн:
Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:
Переді мною з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси.
Такими прекрасними словами про могутню й доброчинну силу любові починається одне із самих чудесних послань росіянці й світової поезії. Вірші “співають” і “сміються”. Вони вже вийшли з рамок свого часу й стали заповітним надбанням усіх, хто здатний пережити таку ж самозабутню любов. Це, безсумнівно, одна з вершин пушкінської лірики.
Вірш
Переді мною з’явилася ти…
Не “виникла”, не “опинилася”, а саме “з’явилася”, не залишаючи сумніву в тім, що Мова йде про явище героїні поетові, нехай і короткочасному:
Як скороминуще виденье…
Але по тривалості цілком достатнє, щоб сповна його оцінити, щоб запам’ятати його таким, яким воно простромило й уразило душу:
Як геній чистої краси…
З’ясувалося, що “геній чистої краси” запозичений поетом з вірша Жуковського “Я музу юну бувало…”, де так назване божество.
Наступили важкі роки вигнання. Поет говорить про цей час:
У глухомані, у мороці заточенъя
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без вдохновенья.
Без сліз, без життя, без любові.
Сльози, любов, вдохновенье – от супутники справжнього життя. Поет згадує важкі роки, 1823 – 1824, коли його осягло розчарування в житті. Цей подавлений стан тривав недовго. І до нової зустрічі Пушкін приходить із відчуттям повноти життя.
Раптом (це вже третя частина) “душі настало пробужденье” і неї охопив порив колишніх, чистих і свіжих почуттів. Властиво, заради цього й написаний вірш: душі, що пробудилася, знову з’явилася та, хто персоніфікує собою “геній чистої краси”, воскрешає для людини “і божество, і вдохновенье”. Пробужденье – виденье – упоенье – вдохновенье – ці слова характеризують стан людської душі, соприкоснувшейся з великою цінністю, з “генієм чистої краси”. Останні два вірші повторюють початок вірша. Вони знаменують повернення до юності. Пробужденье душі відкрило Пушкіну можливість захвату творчістю, натхнення, а разом з тим упоенье життям. Пробуджена душа розкрилася й для Творчості й для сліз. І для любові.
Основна думка вірша – світла пам’ять про любов і радість несподіваної зустрічі з тим, що, здавалося, втрачено назавжди – передається Пушкіним з поступовим і зростаючим рухом. Спочатку смутний і ніжний спогад, потім сумна свідомість втрати й, нарешті, зліт радості й захвату. Це прекрасно відбив у музиці Михайло Іванович Глинка, що написала на пушкінські слова один із самих чудових своїх романсів. Якщо вслухатися в його звучання, ми ясно розрізнимо всі етапи, по яких ішла думка Пушкіна. Крім музики Глинки самі вірші відразу ж захоплюють своїм звучанням. Спочатку м’яко й тихо, а потім усе швидше й швидше йде їхня наростаюча мелодія, дозволяючись стрімким, торжествуючим акордом. Що ж надає віршу особливу музикальність?
Може бути, зіграло деяку роль особливе, зручне для вимови голосних і приголосних відсутність шипляча й свистячих, перевага звуків “про”, “е”, “а”. Але навряд чи сам поет думав про це, коли на єдиному пориві писав цей вірш. Йому, звичайно, важливо було в ту мінуту передати хвилювання, що опанувало їм. Мелодія народжувалася як би сама собою, підказана серцем. Але бездоганний смак поета й почуття рідної мови, несказанно богатого не тільки в значеннєвому, але й у звуковому відношенні, дали йому можливість знайти самі точні за змістом і разом з тим самі мелодійні слова.
Можна безліч разів перечитувати вірш, щоб знову поринути в чарівний мир пушкінської лірики. Дивно гарні слова підібрав поет, щоб виразити глибину своїх почуттів: чистих, безкорисливих, нічого не потребуючих замість. Його рядка беруть за душу, роблячи нас не свідками, а співучасниками переживань.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)