Вірш О. С. Пушкіна “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…”
1. Значення творчості. Пушкіна. 2. Аналіз оди “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний… “. 3. М. В. Гоголь про Пушкіна як про національного поета. Творчість О. С. Пушкіна настільки многомерно й разногообразно, що можна виділити досить багато ключових тим і мотивів його добутків. Значення творчості поета дуже велико.
Критики нерідко говорять про нього як про особистість, з якої почалася російська освіта Так, Д. С. Мережковский писав: “Подібно Петру Великому, з яким він почував глибокий зв’язок, Пушкіна був не стільки совершителем,
Початкові рядки до вірша “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” Пушкін взяв з > оди Горация, тим самим затверджуючи зв’язок культури античної
Поет порівнює свій пам’ятник з пам’ятником земної влади Олександрійським стовпом. І він затверджує, що “глава непокірлива” його власного пам’ятника вище, оскільки його він створений не з волі людини, наділеного земною владою, а по веленью Бога. Наступна строфа вірша говорить про посмертну славу поета, про безсмертя поетичному: Ні, весь я не вмру – душу в заповітній лірі Мій порох переживе й тленья втече – И славний буду я, доки в підмісячному світі Живий буде хоч один пиит. У цій строфі відзначається переклик з античною поетичною традицією й релігійними мотивами (“душу в заповітній лірі”, “порох”, “тленье”). У наступній строфі також триває антична тема прославляння – поет говорить про славу “по всій Русі великої”: Слух про мене пройде по всій Русі великої, И назве мене всяк сущий у ній мова, И гордий онук слов’ян, і фін, і нині дикої Тунгуз, і друг степів калмик.
Далі Пушкін пише про своє призначення, що полягає в служінні народу як поета-громадянина й християнин^-християнина-поета-християнина (“милість до занепалого призивав”): И довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив, Що в мий жорстокої століття восславил я Волю И милість до занепалого призивав. Він підкреслює значення поета, в “тверде століття”, що знаходить у собі сили й мужність для прославляння “Волі”. В останній строфі Пушкін вертається до релігійних мотивів, призиваючи Музу слухати голос вищого розуму, випливати саме цьому голосу, не страшачись земних труднощів, не вимагаючи нагороди, не піддаючись мовленням підлесників і наклепників: Веленью божию, про муза, будь слухняна, Образи не страшачись, не вимагаючи вінця, Хвалу й наклеп приемли равнодушно, И не заперечуй дурня Таким чином, у вірші “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний… ” Пушкін образно сказав про те, що вічна пам’ять у серцях людей полягає в засвоєнні людьми сказаного їм поетичного слова.
У цьому вірші, написаному в жанрі оди поет з’єднав воєдино з поезією волю, долю народу, влади й боже провидіння. Ми не можемо не помітити, що в останній строфі поет ужив майбутній час, при цьому це майбутнє не далеке, а швидке Тобто він розраховував на те, що йому відпущене Богом ще досить часу. На жаль, Пушкін пішов з життя в самому розквіті сил, залишивши після себе величезна спадщина, якою ми, нащадки, можемо пишатися як найбільшою цінністю.
Не випадково, великий російський письменник М. В. Гоголь в 1832 році писав: “При ім’ї Пушкіна негайно осіняє думка про російського національного поета. Справді, ніхто з поетів наших не вище його й не може більше називатися національним; це право рішуче належить йому. У ньому, начебто в лексиконі, уклалося все багатство, сила й гнучкість нашої мови Він більше всіх, він далі розсунув йому границі й більше показав весь простір. Пушкіна є явище надзвичайне й, може бути, єдине явище російського духу: це російська людина в його розвитку, у якому він, може бути, з’явиться чрез двісті років. У ньому російська природа, російська душа, російська мова, російський характер відбилися в такій же чистоті, у такій очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)