Вірш М. Ю. Лермонтова “Ні, не тебе так палко я люблю…”
На тлі глибокої внутрішньої боротьби між двома протилежними стихіями – небом і землею, перехід від Безус ловного визнання пріоритету першого над другим через осмислення їх рівноправності, до радісного відчуттю можливості їх примирення, їх злиття, синтезу між ними, – такий був важкий шлях життя і творчості М. Ю. Лермонтова. Ні, не тебе так палко я люблю, Не для мене краси твоєї блищання; Люблю в тобі я минуле страданье І молодість загиблу мою. Цей шлях далеко ще не була закінчена: його обірвала передчасна загибель і те, що поетові відкрилося
Тому й можливі були часті перебої, відлунюють колишніх важких переживань. У таких віршах, як “Дивлюся на майбутність боязню”, “Ні, не тебе так палко я люблю…”,” І нудно і сумно…”, “Подяка”, “Дубовий листок відірвався від гілки рідної.. . “, туга знову загострюється до колишньої нестерпного болю, і знову ридає в них безнадія крайнього, абсолютного заперечення всякого сенсу життя. “І життя, як подивишся з холодним вниманьем навколо, така порожня
Тут Лермонтов вже остаточно зливається зі своїм демоном, зробивши його схожим “на вечір ясний: ні день, ні ніч, ні морок, ні світло”. Сліди важких настроїв помітні і в “Казці для дітей”, і в “Втікачі”, і в прекрасному за своєю нехитро TM “Валерик”, рісующем картини військової похідного життя, і в пророчий “Сні”, в якому він передбачив свій передчасний кінець. І все-таки це не більше як відлунюють, ще різкіше підкреслюють основну тенденцію його творчості: “У Бога щастя не прошу і мовчки зло переношу”. Тому й лякають його ті “сутінки душі, коли предмет бажань похмурий, між радістю і горем напівсвітло”; коли життя не нависним, і смерть страшна. І з перших же років творчості, одночасно і паралельно з цими небесними звуками, звучать звуки пристрасні, земні, грішні, і в них відчувається набагато більше глибини, сили напруги.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)