Вірш А. С. Пушкіна “Село” (сприйняття, тлумачення, оцінка)
Побачу ль, про друзі! Народ непригноблений
И рабство, занепале по манію пануючи,
И над батьківщиною волі освіченої
ЧиЗійде нарешті прекрасна зоря?
Під освіченою волею розумілася конституційна монархія.
Вірш Пушкіна розпадається на дві частини. У першої ледачий щасливець усюди примічає сліди “достатку й праці”. Дозвільний мудрець, думаючи про несправедливість існуючого ладу, не може не зауважувати прекрасне:
Я твій – люблю цей темний сад
З його прохолоддю й квітами…
Тут зображується Село як царство
У другій частині вірша поетичний стиль Пушкіна різко міняється. За “длинною” рядком шестистопного ямба йдуть шість “коротких” рядків:
В уединенье величному
Слышнее ваш втішний глас;
Він жене ліні сон похмурий,
До праць народжує жар у мені…
Якщо вдуматися в зміст, начебто б іде все та ж тема сільської самоти, мирних праць і творчості:
…
У щиросердечній зріють глибині.
Однак відчувається, що поетом володіють тепер інші почуття, тому він і укорочує рядки, використовує недоречне в спокійному мовленні першої частини слова й вираження.
Наступна строфа (“Але думка жахлива тут душу затьмарює…”) – це суцільна сатира. Образи стають твердими, тому як поет показує, що на лоні прекрасної природи селяни живуть у жахливих умовах. “Барство дике” нещадно експлуатує “рабство худе”.
Від імені автора-громадянина в “селі” іде гнівне мовлення. Тепер це “друг людства”, що виступає від імені всіх чесних людей:
Друг людства сумно зауважує
Скрізь Неуцтва вбивча Ганьба,
Не бачачи сліз, не внемля стогону,
На пагубу людей вибране Долею,
Тут Барство дике, без почуття, без закону,
Привласнило собі насильницькою лозою
И праця, і власність, і час хлібороба.
Вільний разностопный ямб, недоречний для колишньої мрійливої лірики, тільки підкреслює високий пафос вірша.
Пушкін квапить мінути, коли “Над батьківщиною волі освіченої // Зійде… нарешті прекрасна зоря”. Саме в цьому щасливому будущем він думає, “притулок спокою, праці й вдохновенья” йому не прийде зображувати критично, бичувати панську сваволю. Поет сподівається на прийдешнє перетворення суспільства в дусі справедливості, тому він і уповає на добру волю монарха