Вірш А. С. Пушкіна “Село” (сприйняття, тлумачення, оцінка)

Побачу ль, про друзі! Народ непригноблений

И рабство, занепале по манію пануючи,

И над батьківщиною волі освіченої

ЧиЗійде нарешті прекрасна зоря?

Під освіченою волею розумілася конституційна монархія.

Вірш Пушкіна розпадається на дві частини. У першої ледачий щасливець усюди примічає сліди “достатку й праці”. Дозвільний мудрець, думаючи про несправедливість існуючого ладу, не може не зауважувати прекрасне:

Я твій – люблю цей темний сад

З його прохолоддю й квітами…

Тут зображується Село як царство

поетичного спокою. У наборі в словных “прийме” ідилічного образа миру такі деталі, що як біліє “вітрило рибалки”, “удалині розсипані хати”, гладкі череди допомагають нам зрозуміти, що автор малює не якесь реальне село, а уявлювану.

У другій частині вірша поетичний стиль Пушкіна різко міняється. За “длинною” рядком шестистопного ямба йдуть шість “коротких” рядків:

В уединенье величному

Слышнее ваш втішний глас;

Він жене ліні сон похмурий,

До праць народжує жар у мені…

Якщо вдуматися в зміст, начебто б іде все та ж тема сільської самоти, мирних праць і творчості:

І ваші творчі думи

У щиросердечній зріють глибині.

Однак відчувається, що поетом володіють тепер інші почуття, тому він і укорочує рядки, використовує недоречне в спокійному мовленні першої частини слова й вираження.

Наступна строфа (“Але думка жахлива тут душу затьмарює…”) – це суцільна сатира. Образи стають твердими, тому як поет показує, що на лоні прекрасної природи селяни живуть у жахливих умовах. “Барство дике” нещадно експлуатує “рабство худе”.

Від імені автора-громадянина в “селі” іде гнівне мовлення. Тепер це “друг людства”, що виступає від імені всіх чесних людей:

Друг людства сумно зауважує

Скрізь Неуцтва вбивча Ганьба,

Не бачачи сліз, не внемля стогону,

На пагубу людей вибране Долею,

Тут Барство дике, без почуття, без закону,

Привласнило собі насильницькою лозою

И праця, і власність, і час хлібороба.

Вільний разностопный ямб, недоречний для колишньої мрійливої лірики, тільки підкреслює високий пафос вірша.

Пушкін квапить мінути, коли “Над батьківщиною волі освіченої // Зійде… нарешті прекрасна зоря”. Саме в цьому щасливому будущем він думає, “притулок спокою, праці й вдохновенья” йому не прийде зображувати критично, бичувати панську сваволю. Поет сподівається на прийдешнє перетворення суспільства в дусі справедливості, тому він і уповає на добру волю монарха


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вірш А. С. Пушкіна “Село” (сприйняття, тлумачення, оцінка)