Він людина була – людина у всьому; йому подібних мені вже не зустріти (за трагедією Шекспіра Гамлет)
Трагедія Гамлет стала першою з великих трагедій У. Шекспіра. Основною ідеєю твору є думка про те, що людство втратило свій найвищий сенс, слово людина перестало бути позначенням вищої цінності, вищої похвали. Своє прагнення врятувати світ, відновити велич людини автор втілив в образі свого героя – принца Гамлета. Великий драматург ставить перед читачами питання – чи можна миритися з несправедливістю, злом, або ж необхідно встати на боротьбу з вадами суспільства.
Думка про колишню велич людини звучить вже з перших сторінок, в словах
Він людина була в повному сенсі слова.
Вже мені такого більше не бачити!
Герой з гіркотою усвідомлює, що подібних людей вже не зустріти в його оточенні: шляхетність і честь гинуть під натиском підлості, користі і егоїзму. Піднесена душа принца страждає в трагічному зіткненні ідеалів з дійсністю. Ми бачимо, як розриваються його зв’язки з близькими людьми і, більш того, з самим собою, зі світом переконань, уявлень, ідеалів, віри, – світом, у якому він жив раніше. Наділений проникливим розумом, Гамлет відразу ж бачить підлу гру і злі справи, що відбуваються в королівстві. Він
… Ні похмурість
Плаща на мені, ні сукні чорнота,
Ні хрипко уривчастість дихання.
Ні сльози в три струмки, ні худорба,
Ні інші свідчення страждання
Не в змозі висловити моєї душі.
Ось способи здаватися, бо це
Лише дії, і їх легко зіграти,
Моя ж скорботу цурається прикрас
І їх не виставляє напоказ.
Він сміливо звинувачує матір у поспішному шлюбі з нікчемним людиною, що сприймається ним як моральна нестійкість, поступка плотським бажанням. Вчинок королеви поклав початок його повного розчарування в людині, і особливо в жінці; зруйнував його власну любов. У холодності Офелії, в усьому покірною своєму батькові, Гамлет бачить жіноче кокетство. Він також усвідомлює явне догідництво придворних, які прагнуть заслужити милість від короля. Головний висновок про розбещеності світла герой робить після зустрічі з привидом:
Що можна посміхатися, посміхатися
І бути мерзотником…
Першим спонуканням Гамлета було піти з життя, порвавши таким чином зв’язок з безпросвітним злом. Однак він відчуває свою відповідальність за долю країни, розуміє, що світ необ-. обхідно виправити, і зробити це потрібно тут, на землі. Сам Гамлет ще зберіг у своїй душі чисті почуття: він здатний до глибокої і вірної дружби, гаряче любить Офелію, відчуває теплі й ніжні почуття до матері. З його монологів і висловлювань відкриваються щирі особисті переживання, страждання і чуйність його серця, хоча і виражені часто пристрасно і з сарказмом. Наприклад, в його різкості з матір’ю прихована не стільки злість, скільки бажання вирвати її з рук вбивці, пробудити моральне начало в її душі.
Гамлет грає роль божевільного, проте не тільки для того, щоб обдурити Клавдія і його шпигунів, але і для того, щоб мати можливість вільно висловлювати своє обурення і скорботу, не побоюючись підозр. Він вирішив помститися, і його помста – це спроба виправити світ, що загрузнув у злі і вульгарності. І все ж він зволікає. Але причини його зволікання криються не в слабкості або боягузтва – ми мали можливість не раз переконатися в тому, що цих якостей немає в характері героя. Він коливається, в основному, через усвідомлення непосильність такого завдання для однієї людини, навіть самого могутнього і рішучого. Саме цим пояснюються його постійні роздуми, сумніви, занурення в глибини свого відчаю. У цих протиріччях і полягає вся душевна трагедія Гамлета.
Фінал трагедії відображає тверду впевненість автора в тому, що доля кожної людини є результатом взаємодії його характеру і навколишніх обставин. Шекспір показує, як кращі, благородні, розумні й обдаровані люди, серця яких сповнені прагненням до кращого, до вищих людських цінностей, гинуть під тиском темних сил.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)