Виклад змісту поеми Камоэнса “Лузиади”
Поема відкривається присвятою королеві Себастьяну, після чого автор переходить безпосередньо до оповідання про експедиції Васко да Гамори, у результаті якої був відкритий морський шлях в Індію. Дружини Луза – у середні століття вважалося, що римська назва Португалії Лузитания відбулося від імені якогось Луза, – відчалюють від рідних берегів. Поки герої борються з морською стихією, на Олімпі збираються боги, щоб вирішити доля лузитан. Вакх, що вважає себе владикою Індії, побоюється втратити свою владу й вплив у цих краях і змінює богів
Тим часом мандрівники досягають берегів Африки, де до їхніх кораблів підпливають челни з тубільцями. Від них лузитане довідаються, що острів, неподалік від якого вони кинули якір, називається Мозамбік і що його корінне населення прихильне ісламу, хоча й перебуває під владою християн. Тубільці пропонують мандрівникам свого керманича, що допоможе їм добратися до берегів Індії. На інший день до лузитанам приїжджає правитель острова. Вислухавши оповідання чужоземців про їхні рідні місця, про мету їхньої
Через якийсь час лузитане підпливають до острова, що славиться своїм багатством, Килоа, однак покровительствующая їм богиня Цитера порушує спокій стихії, і через сильний вітер моряки не можуть пристати до острова, де їх очікував би ворожий прийом. Тоді підступний керманич повідомляє, що неподалік є ще один острів, Момбаса, де живуть християни, хоча насправді він населений непримиренними й войовничими мусульманами. Підпливши до Момбасе, португальці кидають якір. Незабаром з’являються маври, які запрошують португальців на берег, але Васко да Гамору спочатку посилає з ними тільки двох моряків, щоб ті переконалися, що на острові дійсно живуть християни. Вакх, що зірко стежить за мандрівниками, цього разу приймає обличчя християнського священика й уводить посланців в оману. Але коли наступного дня армада направляється до острова, Венера й слухняні їй німфи, піднявши страшне хвилювання на море, перепиняють їй шлях, Васко да Гамору, зрозумівши, що його кораблі врятувало Провидіння, воссилает хвалу небу, а Венера просить Юпітера захистити народ, якому вона захищає, від підступу Вакха. Торкнутий її благаннями, Юпітер відкриває їй, що кораблям Васко да Гамори призначений доплисти до берегів Індії й що перед португальцями згодом схиляться Мозамбік, Диу, Гоа
Наступний острів, що зустрічають мандрівники на своєму шляху, – Малинди, про щирість і чесність правителя якого португальці вже наслишани. Посланець Васко да Гамори розповідає королеві Малинди про халепи мандрівників, і виконаний дружелюбності правитель острова наступного дня сам є на корабель Васко да Гамори засвідчити тому свою повагу. Португальці тепло зустрічають короля і його свиту, радо показують йому весь корабель. Здивований правитель Малинди цікавиться країною, звідки прибутку мандрівники, її історією. Васко да Гамору розповідає про минуле своєї батьківщини, про її героїв, їхніх діяннях, про зміну королів, про мужність португальців, їхніх завоюваннях, про те, як він сам зважився на подібне підприємство. Вражений, правитель Малинди влаштовує на честь мандрівників пишне свято, після якого вони знову відправляються впуть.
Тим часом Вакх, що не утомлюється лагодити перешкоди португальцям, спускається в підводні володіння Нептуна й призиває того помститися лузитанам за зухвале бажання скорити нові землі й моря, зазіхнувши тим самим на владу Нептуна. Вакх не приховує від владики моря – він сам побоюється португальців настільки, що готово порушити волю Юпітера й рішення ради богів. Обурений Нептун погоджується покарати мореплавців. Тим часом наступає ніч і сон долає мандрівників. Щоб не задрімати, один з них вирішує згадати про подвиги дванадцяти португальських кавалерів, які в часи Жуана I відправилися в Англію захищати честь дванадцяти англійських дам. Оповідання перериває звістка про наближення найсильнішої бури; її послав Нептун на погибель морякам. Хоча лузитане мужньо й самовіддано борються зі стихією, кораблі їх готові піти до дна, і тоді Васко да Гамору звертається до Провидіння із проханням про допомогу. Молитва його почута – вітер ущухає
Нарешті мандрівники досягають берегів Індії. Серед юрби, що оточила на березі посланця Васко да Гамори, виявляється араб, що знає іспанську мову. Він піднімається на корабель Васко да Гамори й розповідає тому про цю землю, її народі, їхніх віруваннях і звичаях. Потім Васко да Гамору відправляється до правителя цих земель і пропонує йому укласти угоду про дружбу й торгівлю. Поки володар збирає раду, щоб вирішити, який відповідь дати португальцям, ті запрошують до себе на корабель Катуала, одного із правителів цих земель. Показуючи йому висячі всюди портрети своїх прославлених предків, мандрівники ще раз згадують свою історію
Вакх робить ще одну спробу перешкодити лузитанам: він є в сні одному з індійських мусульман і застерігає того проти чужоземців. Прокинувшись, людина цей збирає одновірців, і вони разом ідуть до владаря, перед яким обвинувачують португальців у дурних помислах і грабежах. Це змушує владаря задуматися. Він призиває Васко да Гамору й кидає йому в особу почуті від своїх підданих обвинувачення, але відважний португалець доводить свою невинність і одержує дозвіл повернутися на корабель. Довідавшись від одного з маврів, що мусульмани чекають торговельний флот з Мекки, сподіваючись із його допомогою розправитися з португальцями, Васко да Гамору приймає рішення відразу відправитися в дорогу назад, тим більше що погода благоприятствует подорожі. Однак він сильно журиться, що не зміг затвердитися в Індії й укласти з її владарем вигідний для Португалії сполучник, Все-таки ціль досягнутий – шлях до далекої бажаної землі розвіданий
Венера продовжує піклуватися про мореплавців і, щоб дати їм відпочинок, посилає на шляху прекрасне бачення – острів Любові, де живуть радісно зустрічаючих героїв німфи й нереїди. Тут мандрівників чекає радість любові, щастя, спокій. На прощання одна з німф відкриває лузитанам майбутнє: вони довідаються, як португальці затвердяться на зустрінуті їм по шляху землях і – саме головне – в Індії, що відбудеться на їхній батьківщині, що завжди буде славити своїх відважних героїв. Цим піднесеним славослів’ям на честь учасників походу й закінчується поема
Н. А. Матяш
(2 votes, average: 4.50 out of 5)