Виклад змісту драми “Фуэнте Овехуна”
Командор ордена Калатрави, Фернан Гомес де Гусман, приїжджає в Альмагро до магістра ордена, донові Родриго Тельесу Хирону. Магістр юний роками й лише недавно успадкував цей високий пост від свого батька. Тому командор, увінчаний бойовою славою, ставиться до нього з деякою недовірою й гордовитістю, але змушений дотримувати шанобливіість, що личить випадку. Командор приїхав до магістра повідати про зваду, характерної для Іспанії XV в. Після смерті кастильского короля дона Энрике на корону притязают король Альфонсо Португальський – саме його
У
Битва за Сьюдад-Реаль закінчується нищівною перемогою магістра ордена Кадатрави: він зломив оборону міста, обезглавив всіх заколотників зі знаті, а простих людей наказав відшмагати батогами, Магістр залишається в місті, а командор зі своїми солдатами вертається у Фуэнте Овехуну, де селяни співають заздоровницю в його честь, алькальда привітає від імені всіх жителів, а до будинку командора під’їжджають візка, доверху навантажені глиняним посудом, курми, солониною, овечими шкірами. Однак командорові потрібно не це – йому потрібні Лауренсья і її подруга Паскуала, тому Фернандо з Ортуньо намагаються те хитрістю, те силою змусити дівчин увійти в будинок командора, але ті не так прості
Незабаром після повернення з військового походу командор, відправившись на полювання, зустрічає в безлюдному місці в струмка Лауренсью. У дівчини там побачення із Фрондосо, але, побачивши командора, вона благає юнака сховатися в кущах. Командор же, упевнений, що вони з Лауренсьей удвох, поводиться дуже рішуче й, відклавши убік самостріл, має намір за всяку ціну домогтися своєї мети. Вискочивший з укриття Фрондссо вистачає самостріл і змушує командора відступити під погрозою зброї, а сам тікає. Командор вражений випробуваним приниженням і клянеться жорстоко помститися. Про те, що трапилося, відразу стає відомо всьому селищу, що радісно зустрічає звістку про те, що командор був змушений відступити перед простим селянином. Командор же є до Эстевану, алькальдові й батькові Лауренсьи, з вимогою надіслати до нього дочка. Эстеван, підтриманий всіма селянами, з більшим достоїнством пояснює, що в простих людей теж є своя честь і не треба неї зачіпати
Тим часом до короля Кастилії донові Фернандо й до королеви доньї Исавели приходять два члени міської ради Сьюдад-Реаля й, розповівши про те, які бешкетування творили магістр і командор ордена Калатрави, благають короля про захист. Вони ж говорять королеві, що в місті залишився тільки магістр, а командор зі своїми людьми відправився у Фуэнте Овехуну, де звичайно живе й де, по слухах, править із небувалою сваволею. Дон Фернандо відразу вирішує направити в Сьюдад-Реаль два полки під предводительством магістра ордена Сантьяго, щоб подолати з бунтівниками. Похід цей закінчується повним успіхом: місто обложене, і магістр ордена Калатрави потребує негайної допомоги. Про це командорові повідомляє гонець – тільки його поява рятує жителів Фуэнте Овехуни від негайної розправи й мести командора. Однак він не ладь прихопити в похід для забави красуню Хасинту й наказує своїм людям сполосувати вступившемуся за неї Менго спину батогами
Поки командор відсутній, Лауренсья й Фрондосо вирішують одружитися – на радість своїх батьків і всього селища, що давно очікувало цієї події. У розпал весілля й загальних веселощів вертається командор: роздратований військовою невдачею й пам’ятаючи про свою образу на жителів селища, він наказує схопити Фрондосо й відвести його у в’язницю. Беруть під варту й Лауренсью, осмелившуюся підняти голос у захист нареченого. Жителі селища збираються на схід, і думки розділяються: одні готові хоч зараз іти до будинку командора й розправитися з жорстоким правителем, інші воліють боягузливо мовчати. У розпал суперечки прибігає Лауренсья. Вид її жахливий: волосся растрепанни, сама вся в синцях. Схвильоване оповідання дівчини про приниження й катування, яким вона піддавалася, про те, що Фрондосо от-от буде вбитий, робить на тих, що зібралися найсильніше враження. Останній довід Лауренсьи – якщо в селищі немає чоловіків, то жінки зуміють самі відстояти свою честь, – вирішує справа: все селище кидається на штурм будинку командора. Той спочатку не вірить, що жителі Фуэнте Овехуни могли збунтуватися, потім, усвідомивши, що це правда, вирішує випустити Фрондосо. Але це вже не може нічого змінити в долі командора: чаша народного терпіння переповнилася. Убито, буквально роздертий юрбою на шматки сам командор, не поздоровилось і його вірним слугам
Лише Флоресу вдається чудом урятуватися, і, напівживий, він шукає захисти в дона Фернандо, короля Кастилії, представляючи всі случившееся бунтом селян проти влади. При цьому він, не говорить королеві, що жителі Фуэнте Овехуни хочуть, щоб ними володів сам король, і тому прибили над будинком командора герб дона Фернандо. Король обіцяє, що розплата не сповільнить піти; про цьому ж його просить і магістр ордена Калатрави, що приїхав до короля Кастилії з винною головою й обещающий надалі бути йому вірним васалом. Дон Фернандо відправляє у Фуэнте Овехуну суддю (покарати винних) і капітана, якому варто забезпечити порядок
У селищі, хоча й співають заздоровницю на честь кастильских королів дона Фернандо й доньї Исавели, все-таки розуміють, що монархи будуть пильно розбиратися в тім, що трапилося у Фуэнте Овехуне. Тому селяни вирішують вжити заходів обережності й домовляються на всі питання про те, хто вбив командора, відповідати: “Фуэнте Овехуна”. Вони навіть улаштовують щось начебто репетиції, після якої алькальд заспокоюється: до приїзду королівського судді все готово. Суддя допитує селян з більшою строгістю, чим очікувалося; ті, хто представляються йому призвідниками, кинуті у в’язницю;
Пощади немає ні жінкам, ні дітям, ні старим. Щоб установити істину, він застосовує самі жорстокі катування, включаючи дибу. Але всі як один на питання про те, хто винний у смерті командора, відповідають: “Фуэнте Овехуна”. І суддя змушений повернутися до короля з доповіддю: він використав всі засоби, катував триста чоловік, але не знайшов ні однієї докази. Щоб підтвердити справедливість його слів, жителі селища самі прийшли до короля. Вони розповідають йому про знущання й приниження, що терпіли від командора, і завіряють короля й королеву у своїй відданості – Фуэнте Овехуна хоче жити, підкоряючись лише влади королів Кастилії, їхньому справедливому суду. Король, вислухавши селян, виносить свій вирок: раз немає доказів, людей варто простити, а сіло нехай залишиться за ним, поки не найдеться інший командор, щоб володіти Фуэнте Овехуной.