Виклад сюжету роману “Королівська дорога”
Дія відбувається в Південно-Східній Азії (на території Таїланду, Південного В’єтнаму й Камбоджі) через кілька років після першої світової війни. Молодий француз Клод Ваннек відправляється в Сіам (офіційна назва Таїланду до 1939 р. – Е. М.) на пошуки стародавніх кхмерских барельєфів. У Європі виник попит на азіатські рідкості, і Клод сподівається розбагатіти
На кораблі він знайомить із Перкеном – цей німець або датчанин належить до числа європейців, які готові поставити на карту життя заради слави й влади. У нього великий досвід спілкування
Клод відкриває Перкену свій план: пройти по колишній Королівській дорозі,-ніколи з’єднувала Ангкор (грандіозний комплекс храмів і палаців, споруджених в IX-XIII вв. з дельтою ріки Мінам і Банкоком. Там коштують мертві
Перкен погоджується взяти участь в експедиції: йому раптово знадобилися гроші й, крім того, він хоче довідатися про долю свого зниклого друга – сліди Грабо загубилися в тих місцях, де живе таїландське плем’я мої. УМОВИВШИСЬ про зустріч у Пномпені, Перкен сходить на берег у Сінгапурі, а Клод пливе далі, у Сайгон, де перебуває відділення Французького інституту, що послав його у відрядження нібито для археологічних розвідок. Клод одержує талони на реквізицію, що надає право наймати возіїв з візками. Однак молодого археолога попереджають, що всі знайдені барельєфи повинні залишатися на місці – відтепер їх дозволене тільки описувати. У Банкоку представник французької колоніальної адміністрації радить Клоду не зв’язуватися з таким небезпечним типом, як Перкен: цей авантюрист намагався закупити в Європі кулемети. При зустрічі Перкен пояснює, що його заповітна мета – відгородити свої племена від навали європейців
Ступивши на Королівську дорогу, КАОД і Перкен виявляються перед особою вічності. Джунглі втілюють собою нескориму природу, здатну в будь-яку секунду роздавити незначну комашку – людини. Білі люди повільно просуваються вперед у супроводі бою Кса, возіїв, провідника й камбоджійця по імені Паль, якого приставив до них французький уполномочений, що сприйняв їх затію вкрай негативно. Спочатку пошуки не дають ніяких результатів – серед безлічі руїн не збереглося плит із цікавим різьбленням. Клод уже починає вдаватися у відчай, але отут мандрівникам посміхається удача – вони знаходять барельєф із зображенням двох танцівниць. На думку молодого археолога, за ці камені можна виручити більше п’ятисот тисяч франків. Перкен приголомшений: він їздив за грішми в Європу, тоді як шукати випливало в джунглях – кожна така плита коштує десять кулеметів і двісті гвинтівок. З неймовірною працею Клоду й Перкену вдається випиляти барельєфи зі стіни храму – ліс у черговий раз доводить їм своя могутність. Уночі Паль і провідник ідуть, а слідом за ними зникають возії. Незабаром з’ясовується, що знайти нових неможливо, тому що Паль встиг попередити жителів всіх найближчих сіл, Із Клодом і Перкеном залишається лише Кса, – на щастя, цей сиамец уміє правити візком. Клод вражений зрадництвом французького уповноваженого: зовсім очевидно, що барельєфи прийде кинути, інакше їх конфіскують. Тоді Перкен пропонує добиратися до Банкока через землі нескорених – маючи два термоси зі спиртним і намисто, можна ризикнути. У маленькому гірському сільці мандрівники знаходять провідника зі стиенгов – одного із племен мої. Тубілець запевняє, начебто серед них живе білий, і Перкен не сумнівається, що Мова йде про Грабо. Це людина рідкісної відваги, що володіє своєрідною примітивною величчю. Подібно Перкену, він жадає володіння – і особливо влади над жінками. Грабо завжди нехтував смерть і був готовий піти на найстрашніші борошна, щоб довести свою силу самому собі – так, один раз він дав вкусити себе скорпіонові. Стиенги напевно оцінили ці якості: якщо його друг живий, він черід вождем
Джунглі виглядають усе більше ворожими й небезпечними. На шляху до головного села стиенгов мандрівники починають тривожитися: провідник не завжди попереджає їх про отруєні бойові стріли й колючки – тільки досвід Перкена дозволяє їм уникнути пасток. Можливо, це підступи інших вождів, але не виключено, що
Грабо здичавів серед стиенгов і намагається захистити свою волю. Жахлива правда відкривається тільки на місці: стиенги, засліпивши й оскопивши Грабо, перетворили його в жалюгідного раба – майже у тварина. Обом білим загрожує та ж доля: молодий археолог готовий пустити собі кулю в чоло, але Перкен відкидає цей легкодухий вихід і йде на переговори, прекрасно усвідомлюючи, що його чекає у випадку провалу. Спіткнувшись від напруги, він попадає коліном на уткнуту в землю бойову стрілу. Йому вдається зробити неможливе: стиенги погоджуються випустити їх із села, щоб потім обміняти Грабо на сто глиняних глечиків, які будуть доставлені в домовлене місце. Договір скріплюється клятвою на рисовій горілці
Лише після цього Перкен змазує йодом своє розпухле коліно. У нього починається найсильніший жар. Через п’ять днів мандрівники добираються до сіамського селища. Заїжджий лікар-англієць не залишає Перкену ніяких надій: із гнійним артритом поранений проживе не більше двох тижнів – ампутація могла б його врятувати, але він не встигне добратися до міста. Перкен відправляє в Банкок повідомлення про те, що дикі стиенги скалічили білої людини. Влади негайно висилають каральний загін. До місця обміну Перкена везуть на возі – пересуватися самостійно він уже не здатний. Клод їде разом з ним, немов би зачарований подихом смерті. Слідом за звільненням Грабо починається полювання на стиенгов – них переслідують, як звірів, і вони в розпачі кидаються на села гірських племен, які визнавали своїм вождем Перкена. Але тепер біла людина настільки слабшала, що не може вселити повагу до себе: сиамци не бажають його слухати й обвинувачують у тім, що він став причиною лютих атак стиенгов. Дарма Перкен призиває боротися із цивілізацією, що підступила впритул: якщо горці пропустять військову колону, слідом простягнеться залізниця. У поглядах тубільців Перкен виразно вгадує байдужість – для них він уже мрець. Як і попереджав лікар-наркоман, агонія Перкена жахлива. Перед самим кінцем в особі його не залишається нічого людського – він хрипить, що смерті ні, тому що тільки йому одному призначено вмерти. Клод згоряє від бажання передати другові хоч дещицю братнього співчуття, але коли він обіймає Перкена, той дивиться на нього, як на істоту з іншого мира
Е. Л Мурашкинцева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)