Виклад сюжету оповідання О. Генрі “Вождь червоношкірих”
Дільце начебто підкручувалося вигідне. Відспівані шахраї Сэм і Білл зупинилися в містечку “Вершини” штату Алабама, розташованому на плоскої, як млинець, рівнині. Для проведення шахрайської спекуляції земельними ділянками в Західному Іллінойсі їхньому спільному капіталу не діставало двох тисяч доларів. Тоді було вирішено зробити викрадення
Чадолюбие, як відомо, сильно розвинено в сільських жителів, – здраво міркували двоє друзів, сидячи на ганку єдиної в місті готелю, – а місцеві, безтурботні й сентиментальні люди, попадали
Злазити із шарабана, Білл заявив, що це буде коштувати зайвих п’ятсот доларів старому Дорсету. Хлопчисько запекло волав і пручався, залишивши глибокі подряпини на особі викрадача. Нарешті його заштовхнули на дно шарабана й доставили в заздалегідь підготовлене місце, у двох милях від міста. Там була невелика, що поростила кедровником гора із занедбаною печерою. Залишивши свого компаньйона в печері із хлопчиськом, Сэм відвіз візок у Село й повернувся пізно. Молодший Дорсет стояв у багаття, що палало, і зірко вдивлявся в темряву. В. його рудих кучерях красувалися два яструбиних пера. Побачивши Сэма, він націлився в нього ціпком і видав несамовитий крик. У бувалого шахрая в груди все похолоділо. Тоді товстун Білл пояснив, що хлопчисько вирішив грати у Вождя Червоношкірих, а сам Білл тепер – старий мисливець Хенк, з якого на світанку знімуть скальп. Сэма маля охрестило Зміїним Оком і Спостерігачем, пообіцявши заживо засмажити на багатті зі сходом сонця
За вечерею друзі почули, що Вождеві Червоношкірих у них дуже сподобалося, що додому й у школу він нізащо не повернеться, що раніше в нього жив ручний опосум. Заодно вони довідалися й всі місцеві новини. Хлопчисько завалив їхньою тисячею безглуздих питань, час від часу підхоплюючись і видаючи переможний клич червоношкірих, чим остаточно доконав Білла. Нарешті Вождя уклали спати. Півночі він репетував на вухо шахраям
“Потише, приятель!”, вистачав рушницю й крався до виходу печери перевірити, чи не наближається зграя розбійників. Над ранок усе забулися тривожним сном. Сэму снилося, що його викрав рудий пірат і прив’язав до дерева. Прокинувся він від пронизливого вереску – не лементу, не крику, який можуть видавати голосові зв’язки чоловіка, а саме вереску. Хлопчисько сидів на груди в переляканого Білла й ножичком для різання грудинки намагався зняти з нещасний скальп. Дух Білла був зломлений. Сэм відібрав у Вождя ніж і задрімав було знову, але відразу прокинувся, згадавши другий вирок “- Чого ти піднявся в таку рань, Сэм?- запитав Білл – Я?- сказав Сэм.- Щось плече ломить. Думаю, може легше стане, якщо посидіти небагато. – Брешеш ти,- говорить Білл.- Ти боїшся. Тебе він хотів спалити на світанку, і ти боїшся, що він так і зробить. І спалив би, якщо б знайшов сірники. Адже це просто жах, Сэм. – Думаю,- говорить Сэм.- От саме той^-те-таке-те хуліганів і обожнюють батьки. А тепер ви з Вождем Червоношкірих вставайте й готовте сніданок, а я піднімуся на гору й зроблю розвідку”.
Сэм обережно піднявся на вершину, очікуючи побачити внизу юрбу дужих фермерів, що шарять по околицях у пошуках викрадачів. Однак він побачив цілком мирну картину. Єдина людина орала на мулі. Навколо більше не було ні душі. Злегка розсерджене, Зміїне Око повернулося до рідного племені. Тут життя кипіло. Вождь Червоношкірих засунув гарячу картоплю за шиворот Біллові й роздавив її ногою. Коли старий Хэнк ударив хлопчиська, той схопив камінь завбільшки з кокосовий горіх і спробував стукнути їм товстуна. Сэм приспів вчасно: відібрав камінь і яке – як примирив їх. Маля Дорсет пообіцяв помститися Хэнку. Сніданок пройшов спокійно. Потім, порадившись, компаньйони вирішили відправити батькові Вождя лист із погрозами й вимогою пристойного викупу. Сума викупу замість планованих раніше двох тисяч доларів по слізному проханню Білла знизилося до півтори тисяч. Під листом стояв підпис: “Два лиходії”.
Тим часом Вождь Червоношкірих дістав з кишені саморобну пращу й став розмахувати нею над головою. Сэм встиг увернутися, а товстий Білл одержав каменем по голові. Раптово охнувши, він різко осів і впав у багаття, прямо на каструлю з окропом для миття посуду. Бідолаха довго! не приходив у себе… Зміїне Око схопило Вождя й трясли, поки той не по! обіцяв поводитися “пристойно” (якщо його не відведуть додому).
Сэм наполіг, щоб хлопчисько попросив у Білла прощення, і вони майже! помирилися. Поки Сэм збирався в сусіднє сільце, щоб довідатися новини про хлопчиська й відправити лист Дорсету, маля вже осідлало Білла, якому була відведена роль коня розвідника. Він пришпорював товстуна, лягал п’ятами в живіт, і гнав “коня” на переправу. “Тільки не затримуйся!” – крикнув друг Сэму й жвавий уполз рачки взаросли.
Поговоривши в селі з фермерами про погоду й про врожай, Сэм почув від одного бороданя про переполох у місті через пропажу сина Дорсетов. Задоволений викрадач кинув лист у ящик і швидко повернувся на гору. У печери нікого не було. Стривожившись, Зміїне Око аукнул кілька разів. Відповіді не пішло. Через півгодини прийшов захеканий, червоний, зіпрілий, але щасливий Білл. Кроках у двадцятьох від нього нечутно крався Вождь Червоношкірих. Старий Хэнк винувато подивився на компаньйона й сказав, що відправив хлопчиська додому. Він, сильна, мужня людина, що чимало побачила на своєму столітті, не міг більше витримати. Сэм поцікавився, що відбулося. Тоді друг, пихкаючи й отдуваясь, розповів про свої халепи. Спочатку він проскакав всі дев’яносто миль до застави, потім жував пісок замість вівса, після вислухав море нескінченних питань. Нарешті його терпіння лопнуло. Стягнувши хлопчиська з гори, він показав йому дорогу в місто й, искусанний, подряпаний, але задоволений, повернувся в печеру. Отут Білл обернувся…
Побачивши Вождя Червоношкірих, він змінився в особі, плюхнувся на землю й став безглуздо хапатися за друзки й травинки. Сэм злякався, що товариш збожеволів, але десь через годину старому Хэнку полегчало. Справа потрібно була терміново кінчати
Увечері, забравшись на дерево за годину до зустрічі в домовленому місці, Сэм очікував появи дюжини констеблів і шукачів. О пів на десяту підкотив підліток на велосипеді, поклав у картонну коробку під деревом згорнутий листок паперу й виїхав
Приблизно ще година Сэм просидів на дереві, побоюючись засідки, але більше ніхто не з’явився. Викрадач зліз із дерева, забрал лист і, крадькома, швидко пішов назад. У багаття, нервуючи, вони з Біллом розгорнули листок. Містер Дорсет великодушно пропонував повернути хлопчиська вночі (поки сплять сусіди), приплативши йому двісті п’ятдесят доларів
“Великі пірати! – викликнув Сэм.- Так адже отакої нахабності…”
Але, піймавши погляд Білла, замовчав. Пообіцявши Вождеві, що будинку його чекають гвинтівка зі срібною насічкою й мокасини, а завтра вони підуть полювати на ведмедів, друзі опівночі постукали до старого Дорсету. Як тільки хлопчисько все зрозумів, він вцепился в ногу Білла липким пластиром і огидно завив. Эбенезер Дорсет одержав гроші, віддер сина від Білла й пообіцяв хвилин десять міцно його тримати. Більшого ним і не було потрібно!
“Хоча ніч була дуже темна, Білл дуже товстий, а Сэм умів дуже швидко бігати, він нагнав друга тільки в півтори милях від міста”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)