Виклад драми Бюхнера “Смерть Дантона”
Жорж Дантон і Эро-Сешель, його соратник у Національному конвенті, грають у карти з дамами, серед яких Жюли, дружина Дантона. Дантон апатично просторікує про жінок, їхній чарівності й підступництві, про неможливість знати й розуміти один одного. На заспокійливі слова Жюли Дантон меланхолично зауважує, що любить її, як люблять “могилу”, де можна знайти спокій. Эро фліртує з однієї з дамся
Приходять друзі, інші депутати Конвенту. Камилл Демулен відразу утягує всіх у розмову про “гильотинной романтику”. На своєму другому році революція
На площі перед Палацом правосуддя гуде юрба. У лементах і вигуках немає єдності, одні – за Дантона, інші – за Робеспьера.
Останні годинники в камері. Камилл тужить за дружиною Люсиль, що коштує перед вікном камери й співає. Він страшиться смерті, страждає від того, що дружина божеволіє. Дантон, як звичайно, іронічний і глузливий. Всім гірко усвідомлювати себе “поросятами”, що забивають ціпками до смерті, щоб “на царських бенкетах було смачніше”.
У той момент, коли засуджених виводять із камери, Жюли приймає отруту в них з Дантоном будинку. Співаючих “Марсельєзу” засуджених везуть у візках на площу Революції до гільйотини. З юрби лунають знущальні лементи жінок з голодними дітлахами на руках. Засуджені прощаються один з одним. Кати розтаскують їх. Усе кінчен. о
У гільйотини з’являється Люсиль, що співає пісеньку про смерті. Вона шукає смерті, щоб з’єднатися із чоловіком. До неї підходить патруль, і в раптовому осяянні Люсиль викликує: “Так здраствує король!” “Ім’ям Республіки” жінку заарештовуються
А. В. Дьяконова