Виклад драматичної поеми Єсеніна “Ганна Снегина”
Дія відбувається на рязанській землі в період з весни 1917 по 1923 р. Оповідання ведеться від імені автора-поета Сергія Єсеніна; зображення “епічних” подій передається через відношення до них ліричного героя. У першому розділі мова йде про поїздку поета в рідні місця після тягот світової війни, учасником якої він був. Візник розповідає про життя своїх односільчан – заможних радовских мужиків. У радовцев іде постійна війна з бідняцьким селом Криуши. Сусіди крадуть ліс, улаштовують небезпечні скандали, в одному йз яких справа доходить до
Герой міркує про тяжку долю, згадуючи, як “за чийсь чужий інтерес” стріляв і “грудьми на брата ліз”. Поет відмовився брати участь у кривавій бойні – виправив собі “липу” і “став перший у країні дезертир”. Гостя радо зустрічають у будинку мірошника, де він не був чотири роки. Після самовара герой відправляється на сінник через зарослим бузком сад – і в пам’яті виникають “далекі милі були” – дівчина в білій накидці, що сказала ласкаво: “Немає!”
Другий розділ оповідає про
У хати Прона Оглоблина зібрався мужицький схід. Селяни раді столичному гостеві й вимагають роз’яснити їм всі животрепетні питання – про землю, про війну, про те, “хто таке Ленін?”. Поет відповідає: “Він – ви”.
У третьому розділі – події, що пішли через кілька днів. До героя, що простудився на полюванні, мірошник привозить Ганну Снегину. Напівжартівлива розмова про юні зустрічі у хвіртки, про її заміжжя дратує героя, йому хочеться знайти інший, щирий тон, однак доводиться слухняно грати роль модного поета. Ганна докоряє його за безпутне життя, п’яні дебоші. Але серця співрозмовників говорять про іншому – вони повні напливом “шістнадцяти років”: “Розсталися ми з нею на світанку / Із загадкою рухів і око…”. Літо триває. На прохання Прона Оглоблина герой відправляється із селянами до Снегиным – вимагати землю. З поміщицької світлиці чутні ридання – це прийшла звістка про загибель на фронті чоловіка Ганни, бойового офіцера. Ганна не хоче бачити поета: “Ви – жалюгідний і низький трусишка, він умер… А ви отут…” Уражений, герой відправляється із Проном у шинок.
Основна подія четвертого розділу – звістка, що приносить у хатинку мірошника Прон. Тепер, за його словами, “ми всіх р-раз – і квас! у Росії тепер Ради й Ленін – старшой комісар”. Поруч із Проном у Раді виявляється його брат Лабутя, п’яниця й базіка, що живе “не мозолячи рук”. Саме він їде першим описувати снегинский будинок – “у захопленні завжди є швидкість”. Мірошник привозить господарок садиби до себе. Відбувається останнє пояснення героя з Ганною. Біль втрат, безповоротність минулих відносин як і раніше роз’єднують їх. І знову залишається тільки поезія спогадів про юність. Надвечір Снегины їдуть, а поет мчиться в Питер “розвіяти тугу й сон”.
У п’ятому розділі – ескізний начерк подій, що происшли в країні за шість післяреволюційного років. “Замурзаний набрід”, дорвавшись до панського добра, бриньчить на роялях так слухає патефон – але “гасне доля хлібороба”, “фефела! Годувальник! Касатик!” за пару замизканих “катек” дає себе видерти батогом”.
З листа мірошника герой поеми довідається, що Прон Оглоблин розстріляно козаками Денікіна; Лабутя, пересидівши наліт у соломі, вимагає собі за хоробрість червоний орден.
Герой знову відвідує рідні місця. З колишньою радістю зустрічають його старі. Для нього приготовлений подарунок-лист із лондонською печаткою – звісточка від Ганни. І хоча зовні адресат залишається холодним, навіть ледве цинічним, все-таки слід у його душі залишається. Фінальні рядки знову повертають до світлого образа юнацької любові.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)