Відображення життя селян-кріпаків у творі І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”
Майже півстоліття тривала літературна діяльність І. Нечуя-Левицького – одного з найкращих українських письменників. За цей час він написав близько шістдесяти художніх творів, у яких змалював життя різних верств українського населення: селян, міщан, заробітчан, інтелігенції, попів, ченців та інших.
Найкращими творами І. Нечуя-Левицького заслужено вважаються ті, у яких він показав життя українського селянства за часів кріпацтва. “Одне лиш знаю: біль за людей завжди тяжко мене палив”, – писав І. Нечуй-Левицький.
Одним із найбільших
Тяжкими, нестерпними були умови життя селян-кріпаків. З ранку до вечора змушені вони були працювати на пана. Селяни відробляли три дні панщини,
Не кращим було життя і в молодшого покоління – Миколи й Нимидори. За свою правду Миколі неодноразово доводилося відчувати на своїй спині панські канчуки. Не минула цього й Нимидора, яка на третій день після пологів встала з ліжка, але не пішла на панщину, за що її й ударив осавула нагайкою по спині. Микола часто замислювався над тим, чому існує така несправедливість. “Він усе думав, нащо Бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби”.
Пан Бжозовський, осавула, гуменний – все це жорстокі експлуататори, які прагнуть скористатися з праці людей. Доведений до відчаю панськими знущаннями, погрозою віддати його в солдати, Микола вирішує разом зі своїми товаришами тікати на сахарні, шукаючи собі більш щасливої долі.
Отже, змальовуючи в повісті Життя народу за часів кріпацтва, письменник проводить думку, що люди не могли примиритися з кріпаччиною, боролися проти гнобителів.