Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Агата Крісті Крадіжка в готелі ‘Гранд Метрополітен’
Агата Крісті Крадіжка в готелі ‘Гранд Метрополітен’
Агата Крісті
Крадіжка в готелі ‘Гранд Метрополітен’
Оповідання
– Пуаро, – звернувся я до друга, – зміна обстановки пішла б вам на користь.
– Ви так думаєте, друже?
– Яв цьому переконаний.
– Справді? – відказав усміхаючись Пуаро. – Так ви вже все уладнали?
– Поїдете?
– Куди ви маєте намір мене відвезти?
– У Брайтон. Справа в тому, що мій приятель з Сіті залучив мене до однієї дуже вигідної справи, і… ну, як то кажуть, у мене завелись грошенята. Я вважаю, що, зупинившись в готелі “Гранд-Метрополітен”,
– Яз вдячністю приймаю вашу пропозицію. Те, що ви не забуваєте про мене, старого, свідчить про вашу добросердість. А, доброзичливе серце, врешті-решт, цінується вище за сірі мозкові клітини. Так-так, це кажу вам я, три, котрий про це часто забуває.
Мені таке зіставлення було не дуже до вподоби. Я підозрюю, що Пуаро іноді схильний недооцінювати мою кмітливість. Але його доброзичливість до мене була настільки очевидна, що моя легка досада швидко розвіялась.
– Отже, домовились, – підсумував я квапливо. У суботу ми вечеряли в “Гранд-Метрополітен”
– Оце так видовисько! – бурмотів Пуаро. – Зборище спекулянтів, правда ж, Гастінгсе?
– Можливо, – відповів я. – Матимемо надію, що не всі вони одного поля ягоди.
Пуаро з цікавістю оглядався навкруги.
– Споглядаючи цю силу-силенну коштовностей, я починаю жалкувати, що спеціалізувався на викритті злочинів, а не на їх вчиненні. Яка чудова нагода для кваліфікованого злодія! Зверніть увагу, Гастінгсе, на огрядну даму, що сидить біля колони. Вона, можна твердити, вся увішана самоцвітами.
Я простежив за його поглядом.
– О, – вигукнув я, – це ж місіс Опалсен.
– Ви з нею знайомі?
– Як вам сказати, її чоловік – багатий біржовий маклер, який нажив великі гроші на недавньому нафтовому бумі.
По вечері ми зустріли Опалсенів у вітальні, і я відрекомендував їм Пуаро.
Кілька хвилин ми невимушене розмовляли, і все закінчилось тим, що каву ми вже пили разом. Пуаро кинув кілька схвальних слів відносно дивовижних коштовних каменів, що прикрашали пишні груди леді, і та відразу ж розцвіла від глибокого задоволення.
– Це моє хобі, містере Пуаро. Я так люблю коштовні камені. Ец знає це моє уподобання, і, коли справи в нього йдуть непогано, він приносить мені що-небудь новеньке. Ви цікавитесь коштовними каменями?
– Подеколи мені доводиться мати з ними справу, мадам. Моя професія змусила мене ознайомитися із найвідомішими коштовностями світу.
Розсудливо замінюючи справжні імена вигаданими, він розповів історію про відомі коштовні камені одного королівського дому, а місіс Опалсен слухала його, затамувавши подих.
– Ну й дива! – вигукнула вона, коли Пуаро скінчив свою розповідь. – Буває ж таке! Знаєте, я придбала перли, що мають цікаву історію. Наскільки мені відомо, моє намисто вважається одним із найгарніших у світі – так чудово підібрані одна до одної перлини і так бездоганна їх гра. Піду принесу його!
– О мадам, – запротестував Пуаро, – ви надто люб’язні. Благаю вас, не турбуйтесь!
– Ні, ні, я хочу показати вам намисто. І огрядна дама досить жваво попрямувала до ліфта. її чоловік, зайнятий бесідою зі мною, запитливо глянув на Пуаро.
– Ваша дружина була настільки люб’язна, що вирішила показати мені свої перли, – пояснив йому Пуаро.
– О, які перлини! – задоволене усміхнувся Опал-сен. – їх варто побачити. Вони влетіли мені в круглу копієчку. Але я нічого на цьому не втратив. Хоч і сьогодні я зміг би одержати за них ті самі гроші. І навіть більші. Може, так і доведеться зробити, якщо справи йтимуть і далі, як досі. У Сіті з грошима зараз дуже скрутно. Розумієте, винен цей клятий податок на надприбуток.
І він став розповідати про фінансову ситуацію, пересипаючи мову спеціальними термінами, так що мені було важко його зрозуміти.
Його перебив хлопчик-слуга, який підійшов і щось прошепотів йому на вухо.
– Що, що? Зараз прийду. Вона не захворіла? Пробачте, джентльмени.
І він побіг нагору. Пуаро відкинувся на спинку стільця і запалив свою маленьку цигарку. Тоді поставив порожні чашечки з-під кави в один ряд і радісно усміхнувся, задоволений результатом своєї праці.
Минав час. Опалсени не повертались.
– Дивно, – відзначив я зрештою. – Коли ж вони повернуться?
Пуаро простежив за кільцями диму, що піднімалися вгору, і замислено сказав:
– Вони вже не повернуться.
– Чому?
– Тому, мій, друже, що у них щось сталося.
– Що могло статися? Звідки вам це відомо? – поцікавився я.
Пуаро посміхнувся.
– Кілька хвилин тому керуючий готелем спішно вийшов з кабінету і побіг угору сходами. Він був явно збуджений. Хлопчик-ліфтер поринув у жваву розмову з одним із слуг. Дзвінок виклику ліфта продзвенів вже тричі, однак він не звертає на це уваги. По-третє, навіть офіціанти збентежені, а примусити офіціанта збентежитись, це… – Пуаро похитав головою: це, мовляв, уже кінець світу. – Справа, мабуть, дуже серйозна. Ага, я так і думав! З’явилась поліція.
У готель зайшли двоє чоловіків – один у поліцейській формі, другий – у цивільному. Вони звернулись до хлопчика-слуги, і той зразу ж повів їх угору.
Через кілька хвилин знову з’явився той же хлопець і попрямував до нас.
– Micyep Опалсен засвідчує вам свою повагу і просить завітати до нього в номер.
Пуаро жваво скочив на ноги. Сторонній міг би подумати, що він з нетерпінням чекав цього запрошення. Я так само швидко пішов слідом за ним.
Опалсени мешкали на другому поверсі. Хлопчик-слуга постукав і пішов, а ми, почувши відповідь “заходьте!”, відчинили двері. Дивна картина постала перед нашими очима. Кімната служила місіс Опалсен спальнею. У центрі її напівлежала в кріслі господиня і несамовито ридала. Вона являла собою незвичайне видовище:
Потоки сліз утворили глибокі борозни на й обличчі, яке було вкрите грубим шаром пудри. Містер Опалсен великими кроками міряв кімнату з кутка в куток.
Обидва працівники поліції стояли посеред кімнати, один з них тримав у руках розкритий блокнот. До смерті злякана покоївка стояла біля каміна. В другому кінці кімнати плакала і ламала собі руки француженка, очевидно, служниця місіс Опалсен. При цьому її горе могло б зрівнятися лиш з розпачем її господині.
І в це – пекло ступив Пуаро, охайно вдягнений і з ввічливою усмішкою на вустах.
Місіс Опалсен із швидкістю, дивовижною при її огрядності, зразу ж скочила з крісла і кинулась до нього.
– Так от, Ед може казати все, що йому заманеться, але я вірю в щасливу долю.
Так, так, вірю. Сама доля судила, щоб я зустрілася з вами цього вечора, і я передчуваю, що ніхто, окрім вас, не зможе повернути мені мої перли.
– Заспокойтесь, прошу вас, мадам, – підбадьорливо поплескав її по руці Пуаро.
– Не хвилюйтесь. Все буде гаразд. Еркюль Пуаро допоможе вам!
Містер Опалсен звернувся до інспектора поліції.
– Гадаю, у вас немає заперечень проти… е-е… того, що я запросив цього джентльмена?
– Ніяких заперечень, сер, – ввічливо відповів інспектор, проте виявляючи повну байдужість. – Можливо тепер, коли леді почуває себе краще, вона дозволить вам ознайомитись з фактами?
Місіс Опалсен безпорадно глянула на Пуаро. Він підвів її назад до крісла.
– Сядьте, мадам, і спокійно розкажіть нам усе по порядку.
Місіс Опалсен витерла очі й почала розповідати.
-Я прийшла після вечері, щоб узяти перли й показати їх містеру Пуаро. Покоївка і Селестіна були, як звичайно, в кімнаті…
– Вибачте, мадам, що ви маєте на увазі, коли кажете “як звичайно”?
Пояснення дав містер Опалсен.
– Я завів таке правило, що постороиній може зайти в цю кімнату тільки в присутності Селестіни, нашої служниці. Покоївка вранці прибирає кімнату тільки в присутності Селестіни і приходить після вечері стелити постелі теж у її присутності. Інакше вона в кімнату не заходить.
– Так от, як я вже сказала, – провадила місіс Опалсен, – я зайшла в кімнату і витягла оцю шухляду, – вона показала на нижню праву шухляду туалетного столика з двома тумбами, – вийняла скриньку для коштовностей і відімкнула її. Все було як звичайно, однак перлів у скриньці не було.
Інспектор писав у блокноті.
– Коли ви їх бачили в останній раз? – запитав він.
– Коли я пішла вечеряти, вони були на своєму місці.
– Ви в цьому впевнені?
– Цілком упевнена. Я ще вагалася, чи не надягнути мені їх до вечері, але, зрештою, зупинилась на моїх смарагдах, а перли поклала назад у скриньку.
– Хто замкнув скриньку?
– Замкнула її я. Ключ висить на ланцюжку у мене на шиї. – Вона витягла і показала ключ. Інспектор оглянув його і знизав плечима.
– Злодій, певно, мав дублікат. Справа це неважка. Замок дуже простий. Що ви робили далі, після того, як замкнули скриньку?
– Я поклала її у нижню шухляду, як це роблю завжди.





Схожі твори:
- “Уминати руки” Крилатий вислів “умивати руки” у значенні “ухилятися від будь-якої відповідальності” походить із легенди про Поцтія Пілата. Він був римським прокуратором (намісником) в Іудеї у двадцять шостому – тридцять шостому роках нашої ери. Роки його правління знаменува-лися посиленням утисків населення, внаслідок чого Понтій Пілат був зміщений із посади. З його ім’ям...
- Забіла Віктор Миколайович Сирота Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього...
- Значення п’єси “Мина Мазайло” вчора і сьогодні У декого з нас нерідко виникає думка: от би змінити своє ім’я на краще, вдягтися наймодніше чи поміняти зачіску на найсучаснішу і – готово! Одразу з’явиться багато друзів, прийдуть авторитет і повага, успіхи в роботі чи навчанні. Але так не буває. Мені здається, що причини вдалої чи невдалої життєвої дороги...
- ШОЛОХОВ, Михайло Олександрович (1905 – 1984) ШОЛОХОВ, Михайло Олександрович (Шолохов, Михаил Александрович – 11.05. 1905, хутір Кружилін станиці Вешенської колишньої Донської області (тепер Ростовська область Росії – 21.02. 1984, Вешенська) – російський письменник, лауреат Нобелівської премії 1965 р. Народився в родині управляючого паровим млином. Навчався спочатку у церковнопарафіяльній школі, а потім в Каргинському...
- “З усіх утрат втрата часу найтяжча” Час минає. Секунда за секундою складаються у дні, дні переходять у роки. Діти підростають, дорослішають, потім старіють. У них підростають уже свої діти та онуки. За мірками історії Всесвіту лише хвилина відділяє нас від трипільського гончара, що робив перші глиняні глечики. Глечики і досі роблять такими, та хто згадає того...
- Образ матері-страдниці в поемі Анни Ахматової “Реквієм” Хотелось би всех поименно назвать да отняли список, и негде узнать. А. Ахматова Роки сталінських репресій були жахливим періодом у житті радянського народу: мільйони кращих людей оголошувалися “ворогами народу, зникали безслідно, потрапляли у в’язниці. Про них можна було говорити лише пошепки, від рідних “ворогів народу” відверталися. Не минула ця гірка...
- Скорочено “Чорний вершник” Малика “Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні, з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбивав штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній...
- Коломийки Коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки, а об´єднуються у віночки (в´язанки), чи тематично циклізуються з трьох-чотирьох та більше строф. Сталого поєднання, як правило, нема. Виконавці об´єднують їх експромтом, добираючи до конкретної ситуації, місця, умов виконання, аудиторії на основі спорідненості змісту, асоціацій чи спільного заспіву. Завдяки легкій віршованій формі...
- Каченята Поміж липами, де блищить після зливи калюжа, двоє каченят прищухли, вчорашніх, тих самих, диких! Приблукалися звідкись, якимось десятим чуттям відчули, що їх тут ніхто не покривдить, і прижилися, обвиклись, знайшовши притулок біля людини. Як вони втямили, який інстинкт їм підказав, що людина, яка лікується, людина, якій болить, спроста не покривдить,...
- Сочинение на тему “Дети Великой Отечественной войны” Сейчас мало осталось в живых ветеранов Великой Отечественной войны. Но есть другое поколение, на которое война повлияла еще больше. Это поколение, которому война омрачила детство. Их так и называют – детьми войны. Кто-то скажет: подумаешь, дети войны! Им ведь не приходилось воевать самим, стрелять из винтовок, сидеть в окопах и...
- Проблема особистості й держави в поемі Пушкіна “Мідний вершник” У центрі поеми – особистість Петра I, великого перетворювача, діяльність якого постійно цікавила поета, тому що петровская епоха – один з великих поворотів в історії Росії. Поема ” Мідний вершник ” – грандіозний філософський роздум Пушкіна про поступальний хід історії. Вступ композиційно протипоставлений двом частинам, у яких розгортається сюжет “петербурзької...
- Скорочено “Повість минулих літ” Нестора Літописця Повість минулих літ. Скорочено і повний твір. На початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах Києво-Печерського монастиря Нестор створив “Повість минулих літ”, довівши записи до 1113 року. Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках XIV – XV ст. Найдавнішими...
- Твір “Опис природи за власними спостереженнями” Опис квітучого саду навесні Кожного ранку навесні я з нетерпінням виходжу в сад, очікуючи побачити, як зацвітають фруктові дерева. Десь у середині квітня бруньки на деревах стають такими великими, ніби ось-ось вибухнуть. Придивляюся до абрикоси й бачу, що на верхніх її вітах деякі бруньки розкрилися у блідо-рожеві квітки, наче гусениці...
- “Єдина Держава та її нумери” (за романом Є. Замятіна “Ми”) Що таке Єдина Держава, на яких художніх принципах сконструював її автор? Письменник ніби використовує уламки історичних свідчень, свідомо спотворений історичний процес. Творчий принцип свідомого спотворення дійсності є одним із пріоритетних у створенні художньої дійсності твору. У Єдиній Державі залишилось всього 0,2% населення Землі. Національне питання, одне із найболючіших у ході...
- Краса людини і природи у кіноповісті “Зачарована Десна” “Зачарована Десна” – це автобіографічна кіноповість, у якій автор розповідає про своє дитинство і рідне село, в якому воно минуло. Це лише підтверджує те, що без минулого не може бути майбутнього, і твір є важливим не лише для самого Довженка, а й для нас. Письменник розповідає від свого імені, а...
- Переказ повісті Карамзіна “Бідна Ліза” У Москві, недалеко від Сі… нова монастиря, стоїть порожня напіврозвалена хатина. Тридцять років тому в ній жила прекрасна, люб’язна Ліза зі своєю старенькою-матір’ю. Її батько був заможний селянин. Він орав землю і вів тверезе життя. Але після його смерті його дружина і дочка збідніли. До того ж бідна вдова ослабла...
- Сочинение на тему “Смешная история” Как-то раз я пришел домой из школы. Родителей не было дома, я знал, что они на работе. Стояла осень, все окна и форточки были закрыты. Балкон тоже был закрыт. А живем мы на первом этаже пятиэтажного дома. Чтобы было понятно, я скажу, что у нас в квартире три комнаты. Еще...
- Скорочено “Спати хочеться” Чехова Ніч. Нянька Варька, дівчинка років 13, качає колиска й ледве чутно співає колискову. Дитина плаче й не засипає, Варьке хочеться спати, але якщо вона засне, хазяї приб’ють її. Їй сниться, як по дорозі йдуть люди, а потім падають і засипають. Після вона бачить її покійного батька. У нього розігралася грижа,...
- Класове та загальнолюдське в романі “Тихий Дон” “Тихий Дон” – це багатопланове художнє відтворення історії Росії, в епічній оповіді твору переплітаються долі десятків героїв, які опинилися на роздоріжжях війни. Вирують бурі, у пекельних битвах стикаються непримиренні вороги. І на цьому тлі показано трагедію душевних метань Григорія Мелехова, який став заручником війни. Не заради кровопролиття прийшов Григорій у...
- Відповіді до теми: роман Ф. Достоєвського “Злочин і кара” 1. Як Достоєвський розкриває образ злочинного світу, описуючи Петербург? ГІри описі “серединних вулиць” Петербурга вражають духота, штовханина, сморід і бруд. Люди розлючені, вони задихаються в місті, як “у будинку без кватирок”. Гнітюче враження підсилюється при описі трактиру, п’яної сповіді Мармеладова (“нікуди піти людині”), символічного сну Раскольникова. Злочинний світ штовхає людину...