“Від Аустерліца до Бородіно” (шлях Андрія Болконського)
У кожного з героїв Толстого свій шлях пошуків, дуже часто важкий, складний, сповнений труднощів. Це стосується і Андрія Болконського…
Я задумалась над тим, чому він показаний бездіяльним під час бою при Бородіно? Під час Аустерліцької битви він вчиняє подвиг: один, із прапором в руках, біжить попереду, сподіваючись своїм вчинком надихнути солдат, що відступали. У порівнянні з битвою коло Аустерліца, Бородіно набагато важливіше, там вирішувалась доля Росії. Ось коли князю Андрію треба було вчиняти подвиг, проте насправді нічого подібного
Андрій Болконський дуже схожий на свого батька, а старий князь – послідовник ідей 18 століття (широковідомої Доби Просвітництва). Можна стверджувати, що цим же пояснюється багато Андрієвих рис, які на перший погляд незрозумілі: деяка сухість, стриманість, прагне відчувати розумом, а не серцем.
У першій половині роману Андрій Болконський поєднує в собі дві риси: презирство до аристократичного суспільства та жага до слави. Він ладен пожертвувати собою “за минуту славы, торжества над людьми, за любовь к себе людей”.
Герой роману цілком і повністю переконаний, що історичні
Потім щось всередині у князя міняється, бо він стає свідком мовчазного та безкорисного подвигу капітана Тушина та його солдатів, які якнайменше та в останню чергу думали про славу чи про подвиги.
Інший момент, коли в душі Андрія Болконського відбуваються зміни, стався тоді, коли він, тяжко поранений, лежав на полі під Аустерліцем і вигляд вічного, умиротвореного та неквапливого неба допоміг йому усвідомити, що все, про що князь думав раніше, – пустопорожній обман самого себе, все виявилось мізерним у порівнянні з цим споконвічним небом. Навіть Наполеон, якого ще зовсім нещодавно Болконський чи не боготворив, уявляється йому тепер маленьким, незначним чоловічком, а пафосно красиві фрази француза – непотрібними, нещирими, фальшивими.
Андрій Болконський розчаровується у своїх честолюбних намірах, крім того, він втрачає сенс у своєму житті взагалі. Ще багато випробувань у нього попереду, аби віднайти мету, сенс існування, щось, заради чого варто жити.
Хто ж здатен зруйнувати кокон депресії князя Андрія? Цей пригнічений стан, сповнений песимізму та викликаний розбитими надіями, втратою мети, смертю дружини, розвіює П’єр Безухов, який захопився масонством. Безухов каже: ” земле, именно на этой земле ( Пьер указал в поле), нет правды – все ложь и зло, но в мире, во всем мире есть царство правды, и мы теперь дети земли, а вечно – дети всего мира… Надо жить, надо любить, надо верить… что живем не нынче только на этом клочке земли, а жили и будем жить вечно там, во всем(он указал на небо)”. В цей момент до Андрія Болконського повернулось відчуття того неба під Аустерліцем. Можна стверджувати, що це була своєрідна підготовка, “репетиція” до зустрічі з Наташею Ростовою, яка остаточно зможе повернути Андрія до життя. Попереду ще і розчарування в громадській діяльності та пекучий біль від зради Ростової… З такою гамою почуттів князь зустрічає Вітчизняну війну. Занурений у свій біль, він чи не найкраще розуміє біль усієї країни, всього народу. Саме це й дало йому змогу переродитись, змінити шлях і стати кращим.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)