Опис сцен боїв у романі “Війна й мир”: Шенграбен, Аустерлиц і Бородіно

” Війна й мир” – роман, що відрізняється різноманіттям мотивів і складністю жанрової структури. Не випадковий добуток називають романом-епопеєю. Тут одночасно зображуються долі народу й окремої особистості, що перебувають у тісному взаємозв’язку. Роман являє собою складний філолофсько-історичний синтез. Роль кожного героя в добутку визначається не тільки його особистою долею, взаєминами в сім’ї й суспільстві; ця роль набагато складніше: оцінка особистості відбувається не стільки на побутовому, скільки на історичному рівні,

зачіпаються вже не матеріальні, а духовні шари людської свідомості

У добутку ставиться складне філософське питання про ролі особистості в історії, про зв’язок людського почуття й матеріальності миру й одночасно про вплив історичних подій на долю націй і кожної людини вотдельности.

З метою найбільше повно розкрити характер героя, його внутрішній мир, показати еволюцію людини, що постійно ится правду, що намагається зрозуміти своє місце й призначення в житті, Толстой звертається до історичного сюжету. У романі описуються військові події 1805-1807 років, а також Вітчизняна війна 1812 року. Можна сказати, що війна

як якась об’єктивна реальність стає головною сюжетною лінією роману, і тому долі героїв необхідно розглядати в єдиному контексті із цим “ворожим” людству подією. Але одночасно війна в романі має більше глибоке розуміння. Це двобій двох почав (агресивних і гармонійного), двох мирів (природне й штучного), зіткнення двох життєвих установок (правди й неправди).

Але так чи інакше війна стає долею для багатьох героїв, і саме із цієї позиції варто розглядати еволюцію головного героя роману Андрія Болконского. Не випадково князь Андрій називає війну “найбільшою війною”. Адже тут, на війні, наступає перелом з його свідомості; ища правду, він вступає на “дорогу честі”, на шлях моральних шукань

Протягом всього життя Андрій Болконский мріє про “свій Тулон”. Він мріє на очах в усіх зробити подвиг, щоб, довівши свою силу й безстрашність, зануритися в мир слави, стати знаменитістю. “Туди-те я буду посланий, – думав він, – із бригадою або дивізією, і там^-те із прапором у руці я піду вперед і зломлю все, що буде переді мною”. На перший погляд це рішення здається цілком шляхетним, воно доводить мужність і рішучість князя Андрія. Відштовхує лише те, що не на Кутузова, а на Наполеона він орієнтований. Але Шенграбенское бій, а саме зустріч із капітаном Тушиним, стає першою тріщиною в системі поглядів героя. Виявляється, подвиг можна зробити, не підозрюючи про цьому, не на очах в інших; але князь Андрій ще не до кінця усвідомить це. Можна помітити, що в цьому випадку Толстої симпатизує не Андрієві Болконскому, а капітанові Тушину – добродушній людині, вихідцеві з народу. Автор навіть у чомусь засуджує Болконского за його зарозумілість, трохи презирливе відношення до простих людей. (“Князь Андрій оглянув Тушина й, нічого не сказавши, відійшов від нього”.) Тут можна позначити зародження ще однієї Теми, важливої для письменника, – теми народу й відносини до народу головних героїв

Під час Шенграбенского бою Андрій Болконский не почуває свого зв’язку з народом, цьому заважає його помилковий аристократизм. А, по Толстому, щоб зрозуміти народ, треба насамперед жити по правді. Виходячи із цього можна укласти, що Шенграбен ще не кінець шляху, не знаходження істини, і подальший пошук правди князем Андрієм буде, безумовно, тісно пов’язаний з долею народу й наступним єднанням сним.

Шенграбен, безсумнівно, зіграв позитивну роль у житті князя Андрія. Завдяки Тушину Болконский міняє свій погляд на війну. Виявляється, війна не засіб досягнення кар’єри, а брудна, важка робота, де відбувається антилюдську справу. Остаточне усвідомлення цього приходить до князя Андрієві на Аустерлицком поле. Він хоче зробити подвиг і робить його. Але згадує він пізніше не свій тріумф, коли біг на французів із прапором у руках, а високе небо Аустерлица. Прапор і небо – важливі символи в романі. Прапори в добутку фігурують кілька разів, але все-таки це не стільки символ, скільки проста емблема, що не заслуговує серйозного відношення. Прапор персоніфікує собою владу, славу, якусь матеріальну силу, що аж ніяк не вітається Толстим, що віддає перевагу духовним цінностям людини. Тому не випадково в романі Тушин спотикається об ратище прапора, не випадково князь Андрій згадує не себе із прапором у руках, а високе, вічне небо. Аустерлиц – друга тріщина в поглядах князя Андрія на життя й на війну. Герой випробовує глибоку моральну кризу. Він разочаровивается в Наполеонові, колишніх цінностях, розуміє щирий, антилюдяний зміст війни, “лялькової комедії”, розіграної імператором. Відтепер ідеалом для князя Андрія стає Небо, Нескінченність і Висота: “Він довідався, що це був Наполеон – його герой, але в ту хвилину Наполеон здавався йому настільки маленькою, незначною людиною в порівнянні з тим, що відбувалося тепер між його душею й цим високим, нескінченним небом із хмарами, що біжать по ньньому,”.

Символічно й те, що князь Андрій одержує поранення в голову. Це говорить про перевагу духовного початку над інтелектуальним, аристократичним, про правильність обраного героєм шляхи. Усвідомлення близької смерті дає князеві Андрієві сили на виживання, відроджує до нового життя. І Шенграбен, і Аустерлиц дуже вплинули на формування поглядів Андрія Болконского, допомогли визначити героєві щирі життєві цінності, і після Аустерлицкого бою князь Андрій учиться жити по цим новим, невідомим йому раніше законам

Але, безумовно, кульмінаційним моментом у житті Андрія Болконского став Бородінський бій. Князь Андрій одержує смертельне поранення, але встигає осягти, відчути головне – своє єднання з народом: “Боюся, що я не годжуся більше для штабів. А головне, я звик до полку, полюбив офіцерів, і люди мене, здається, полюбили”.

Князь Андрій навчився “бути з народом”, і йому, нарешті, відкривається правда життя, щирий сенс людського існування: “Ах, душу моя (Пьеру), останнім часом мені стало важко жити. Я бачу, що розуміти став занадто багато”. Дійсно, князь Андрій багато чого зрозумів у житті, смерть стала для нього пробудженням. Він зрозумів, що війна не романтична пригода, а найжахливіша річ на світі, де все залежить не від розпорядження штабів, а лише від духу війська, від почуття, що є в кожному російському, почуття відповідальності за долю Батьківщини. Князь Андрій гостріше усвідомлює патріотизм, свій незримий внутрішній зв’язок з народом, але одночасно в ньому з’являється бажання звільнитися від земної недосконалості, осягти ідеали Простоти, Добра й Правди. Андрій Болконский засуджує Бога (“Як він відтіля дивиться на земне неподобство?..”), але разом із цим випробовує любов до нього, бачачи в Богу джерело Добра й Миру. Андрій перед смертю навіть просить Євангеліє, розуміючи, що новознайдене щастя має “щось таке загальне з Євангелієм”.

Тут можна спостерігати зв’язок з “Злочином і покаранням ” Достоєвського, з Раскольниковим, що у момент свого духовного відродження теж тримає під подушкою Євангеліє

Андрій Болконский зумів перебороти в собі дворянський, аристократичний індивідуалізм. Не випадково те, що він умирає (одержує смертельне поранення) на руках простих солдатів, умирає без слави й почестей, навіть не в бої, як мріяв колись. Смерть Андрія Болконского дурна, можна навіть сказати, смішна й безглузда, але, безумовно, закономірна. Князь Андрій однаково б не зміг жити в постійній незгоді із собою (“Щось було в цьому житті, що я не розумів і не розумію”), тому що його духовна висота завжди перебувала в незгоді із земною недосконалістю

Напевно, можна затверджувати, що, не будь на землі зла, люди не знали б, що таке щире добро. Війна (Шенграбен, Аустерлиц, Бородіно) допомогла Андрієві Болконскому стати іншою людиною, змінитися внутрішньо, допомогла через страх, помилки й пізнання земної дисгармонії прийти до свого Ідеалу, своєму “високому й вічному небу”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Опис сцен боїв у романі “Війна й мир”: Шенграбен, Аустерлиц і Бородіно

Categories: Нові твори

Links