Вічні питання: про любов, про дружбу, про взаємини людей

Говорячи про літературу 50- 80-х років, однієї з основних тенденцій якої було висвітлення моральних питань, не можна згадувати тільки прозаїчні добутки, тому що в поезії також приділялася велика увага цій темі. Серед авторів, головним об’єктом яких є людина і його духовний мир, можна особливо виділити Ю. Друніну, В. Висоцького, Е. Евтушенко, Р. Казакову й багатьох інших. Взагалі, як мені здається, щирі літератори, будь те прозаїки або поети, ціль Творчості яких полягає в служінні народу, не можуть обійти проблеми морального характеру

Вони будуть

стосуватися моральної тематики незалежно від того, поширена вона на даний момент у літературних колах або немає.

Підбиваючи підсумок всьому написаному, хочеться сказати, що сучасне суспільство просто має потребу в таких добутках, які призивають любити Людини, які проповідують ідеї моральності. Книги, у яких говориться про зрозумілі й близькі речі, змушують нас задуматися про себе й навколишній світ. Тільки в такий спосіб можна врятувати цей мир від процвітаючої в ньому жорстокості

А ще треба додати, що моральність – це все-таки дуже просто. Роби добро, будь чуйним, не проходи повз чуже горе, будь

вільним, знайди своє місце в житті. Виконання цих вимог – гарантія того, що каждий людина буде жити чесно, у гармонії із самим собою й навколишнім світом

Останнім часом ми частіше стали говорити про моральність, про взаємини людей у суспільстві, про духовний світ людини. Я намагаюся зрозуміти, чому в серцях деяких людей зароджується фальш, заздрість, злість, ненависть друг до друга. На ці дуже серйозні питання, які хвилюють зараз наше суспільство, я дотепер не знайшла остаточної відповіді. Щоб виховати в собі моральність, духовність, розібратися в складних проблемах сучасного миру, я звертаюся до книг. Книги Ч. Айтматова, В. Распутіна, А. Солженицина, А. Вампилова, В. Шукшина, збірники поезії В. Висоцького, Ю. Друніній, Р. Гамзатова стали моїми настільними книгами

На дуже серйозні міркування про те, як треба ставитися до старшого покоління, до місця, де ти народився й виріс, до природи, мене наштовхнула повість В. Распутіна “Прощання із Запеклої”. Головні герої повести – баби Дар’я, Настасья, Сима й дід Богодул. Всі ці люди похилого віку, зі старими поглядами на життя, але саме в цих поглядах криються та мораль і ті принципи, якими повинне користуватися молоде покоління, щоб не повторити помилок предків. Баби живуть у глухому селі Матера, що перебуває на невеликому острові. Саме тут пройшло все їхнє життя, тут поховані їхні діди й прадіди, і милею й краще цього сільця для них немає у світі місця. Але героям стояло швидке виселення з рідної землі, тому що у зв’язку з будівництвом ГЕС їх Матера потрапила в зону затоплення. Держава надавала всім переселенцям міські квартири або будинку в інших селах. Здавалося б, жителям треба радуватися, що вони нарешті виберуться із цієї глухомані, будуть жити в місті, у квартирах з усіма зручностями

Але не всіх жителів залучила така приваблива перспектива: для деяких переселення виявилося самою теперішньою трагедією. Бабки Дар’я й Настасья не могли упокоритися з тим, що ту землю, на якій вони народилися, виросли, у якій лежать їхні предки й на якій коштує свята церква, можна опустити під воду, стерти із землі. Це ж неправильно, це не по-людськи… Бабка Сима й дід Богодул хоч не народилися в Матере, але повністю на стороні Дар’ї й Настасьи. І ці чотири чоловіки приймають рішення, що вони вважають єдино правильним у сформованій ситуації, – піти під воду із землею, що їм нескінченно дорога. Повість Распутіна показує, що в погоні за прогресом, грошима ми забуваємо про моральність, людяність, духовні цінності

Глобальні питання, що хвилюють людство, піднімає Ч. Айтматов у романі “Плаха”. Ісус Христос, наркомани, чабан, вовки – як все це зв’язано? Автор зв’язує ці проблеми у вузол, що саме ми, люди третього тисячоріччя, покликані розв’язати

Цей роман – лемент, розпачливий заклик одуматися, усвідомити свою відповідальність за все, що так загострилося у світі. Екологічні проблеми розглядаються як проблеми стану душі людської. Роман починається темою вовчої сім’ї, що переростає потім у тему загибелі Моюнку-Ми з вини людини: людина уривається в савану як злочинець, як хижак. Він знищує й сагайдаків, і вовків. На знищення обрекается й природне середовище їхнього перебування. Цим і визначається невідворотність сутички вовчиці Акбари з людиною. І кінчається це єдиноборство трагічно.

Вовки не просто олюднені в романі. Вони наділені в ньому високою моральною силою, шляхетністю, чого позбавлені люди, протипоставлені їм у романі. Саме в Акбаре й Ташчайнаре уособлено те, що здавна властивийо людині: почуття любові до дітей, туга за ними. Поки не торкали савану, Акбара могла, зустрівши в степу безпомічної людини, відпустити його. Тепер, загнана у тупик, щоМ отчаялись і озлоблен, вона приречен на сутичк счеловеком.

Багато уваги приділяє автор розкриттю причин трагедії Бостона. Він робить три вбивства: сина, Акбари й Базарбая. І з них тільки одне свідоме. У жаху молить Бостон Акбару повернути йому сина. Не бачачи іншого виходу, чабан стріляє у вовчицю, що біжить, убиваючи тим же пострілом свого сина. У цих сценах проявляє себе трагічна невідворотність відповідальності за зло, що несе із собою людство

У романі порушена ще одна соціальна тема – проблема наркоманії. Автор показує гінців, що спрямовуються в Моюнкумскую савану в пошуках дикоростучих конопель. Цих людей питаетсяпонять і врятувати Авдий Каллистратов. Авдий – син священика, вигнаний з академії як ” єретик-новомисленник”. Дії Авдия свідчать про висоту його помислів і про тверде бажання внести світло в погрязшие в тьмі душі, розбудити у своїх недругах каяття й совість

Учинки Авдия гідні глибокої поваги. Вид головного героя, розп’ятого на саксаулі, дуже нагадує легенду про розп’ятий Христі. Ми бачимо, що в духовній чистоті Авдия автор усвідомлює потребу нашого часу в таких молодих людях. Роман Айтматова глибоко западає в душу читача, змушує задуматися, як ми живемо, згадати, як коротке життя

Висоцький – не тільки один з моїх улюблених поетів, він улюблений поет моїх батьків. Я з дитинства пам’ятаю його хрипловатий голос, мелодії пісень, його вірші, зміст яких я тоді не розуміла. Зараз мені не тільки приємний його голос, але й зрозумілий глибокий зміст його віршів. У своїй поезії Висоцький піднімає серйозні теми: любов, що пройшла Війна, відносини між людьми й інші. Значне місце в його поезії займає сатира, вірші, у яких поет висміює різні пороки суспільства: пияцтво, безкультур’я, хамство, сплетничество.

Ходять плітки, що не буде більше слухів Ходять слухи, начебто плітки заборонять…

От уже більше десяти років, як немає з нами Володимира Висоцького, але він у наших душах, у наших розумах. Висоцький співав під гітару, але вважав себе поетом

Я зупинилася лише на декількох добутках, що запали мені в душу, але навіть на цьому деякому видно, що в наш час хвилює письменників і поетів. Це й так звані вічні питання: про любов, про дружбу, про взаємини людей, про добро й зло. Але це й питання, властивого нашого часу: наркоманія, бездуховність, безідейність, недотримання законів життя й багато чого іншого. Я вважаю найбільшою заслугою сучасних авторів те, що вони, навіть якщо не дають відповідей на всі питання, розбурхують наші розуми, змушують нас задуматися над тим, як ми живемо і як повинні жити