Велич і ніжність юнацького почуття в поезії В. Сосюри “Так ніхто не кохав”
У світовій плеяді поетів та письменників, які присвятили свої твори найчистішому, найглибшому почуттю – коханню, – яскравою зіркою сяє геній відомого українського поета Володимира Сосюри. Він знаний як людина високих почувань, як митець, що не міг таїти в собі сердечні поривання, а щедро ділився скарбами своєї душі, утілюючи їх у слові.
Вершиною інтимної лірики Володимира Сосюри вважають вірш “Так ніхто не кохав”. Зустрівши свою любов, юнак не відвертається від неї, не намагається загасити полум’я в серці, навпаки, він відкритий
Так ніхто не кохав… Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Ми можемо тільки здогадуватись, чи й справді у природі настали зміни, чи просто так бачить дійсність око закоханого до нестями ліричного героя, для якого лагідне світло й тепло весняного сонечка – лише слабкий відбиток того світла, того тепла, що вкоренилися в ньому.
Однак знаємо точно – почуття юнака сильне й щире, адже він переконаний:
Почуття нуртує й закипає, змушує вже не просто бачити й помічати все прекрасне. У душі палає вогонь – і виникає відчуття, що так само палає і закипає кров, а серце частіше б’ється, сумовито-радісно відгукується на образ дівчини:
В’яне серце моє од щасливих очей,
Що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
Ніби пахне вона лободою…
І ліричний герой не витримує. Сповнений щастя, сповнений радісного чекання на взаємність, він ладен співати, кричати про свою любов на весь світ, готовий піти для неї на будь-який героїчний вчинок, зробити щось надзвичайне, фантастичне… Юнак звертається до неба, до зір, йому здається, що тільки сузір’я, подароване ним коханій, може показати всю глибину почуття:
Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
Я – поет робітничої рані…
Володимир Сосюра майстерно показує таке повільне, але неминуче “наростання” емоцій юнака: якщо в перших строфах його кохання ніжне й трохи несміливе, то вже далі воно бурхливе й радісне.
Жагучо-пристрасні рядки свідчать про те, наскільки сильні почуття буяють у ліричному герої, для якого вона – бажана і єдина, найкраща й неповторна, ніжна й прекрасна. Велич описаних почуттів підкреслена гармонією з природою, що, як здається засліпленій коханням людині, завжди відгукується на душевні переживання. І раптом – повторення двох перших строф, ними й закінчується вірш… Чому? Так геніальний майстер інтимної лірики, відтворюючи короткий спалах пристрасті юнака, показує нам: його почуття не обмежене цими пориваннями, воно продовжує бути ніжним і щирим.
Основними рисами його поетичної спадщини є та задушевність і наснажена образність, які підносять людину на вищий щабель духовності. “Український соловей” – так називають Володимира Сосюру літературні критики. “Співець кохання” – пишуть автори підручників.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)