В бой, вперед, в огонь кромешный Он идет, святой и грешный, Русский чудо-человек! О. Твардовський Поему “Василь Тьоркін” О. Твардовський писав протягом усієї війни – з 1941 по 1945 рік. Не випадково ця “книга про бійця” стала здобутком, що справедливо називають “правдивим літописом війни”, в якому осмислюється героїчний подвиг народу. Образ головного героя був близький і зрозумілий читачу, тому що в ньому втілилися головні риси російського народного характеру. Читачі відразу визнали Васю Тьоркіна своїм. Після виходу друком у і942
році перших восьми глав, що розповідають про фронтову біографію героя, Твардовський, який вважав поему завершеною, був змушений продовжити її: з усіх фронтів йому надходили читацькі листи з проханням розповісти про подальшу долю Тьоркіна. У поемі знайшли відображення головні етапи Великої Вітчизняної війни, починаючи з перших її днів до повної перемоги над ворогом: Эти строки и страницы – Дней и верст особый счет, Как от западной границы До своей родной столицы И от той родной столицы Вспять до западной границы, А от западной границы Вплоть до вражеской столицы Мы свой делали поход. Розповідати про війну
завжди непросто, як непросто говорити правду. Але поет вибрав саме правду – “прямо в душу бьющую”, якою б не була вона гіркою. Поет зумів, не прикрашаючи, але і не “приземляючи” героя, втілити в ньому найголовніші якості російського народу: патріотизм, усвідомлення відповідальності за долю Батьківщини, готовність до подвигу, любов до праці. Вася Тьоркін показаний на привалі й у селянській хаті, в окопі і в російській лазні, він героїчно перепливає крижані ріки, він мріє про нагороди. Але завжди це упізнавана людина, така, яких багато. Завдяки от таким простим солдатам-піхотинцям, що не шкодували себе, країна і перемогла фашизм. І в той же час у Тьоркіні є щось від казкових, билинних російських богатирів, які завжди виходять сухими з води, завжди здобувають перемогу. У поемі немає пишних фраз, якихось незвичайних учинків. Війна – це кров, біль, втрати. Але в тому і є сила людини, що вона може витримати всі лиха і страждання, вистояти серед цих негод. У будь-якій ситуації Василь Тьоркін залишається людиною, зберігає в собі добро. Його ніколи не залишає гумор, навіть у найвідповідальніші моменти. Не зарвемся, так прорвемся, Живы будем – не помрем, – говорить він, зовсім не збираючися віддавати своє життя даремно. Багато читачів сприйняли Тьоркіна як реальну особу. Сам Твардовський пише, що такий, як Тьоркін, В каждой роте есть всегда, Да и в каждом взводе. Безжурний герой поеми веде нас за собою від Підмосков’я до Берліна. І завжди він сповнений сил, оптимізму і готовий виконати будь-яке завдання: В бой, вперед, в огонь кромешный Он идет, святой и грешный, Русский чудо-человек. “Книга про бійця” закінчується розповіддю про наші перемоги, гімном солдату, який пройшов усю цю страшну війну. “Василь Тьоркін” – поема про наш народ, що відстояв свою волю і незалежність і врятував людство від фашистського рабства.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)