ВАЛЬТЕР СКОТТ – ЗАСНОВНИК ЖАНРУ ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ
ЛЕКЦІЯ 4
ВАЛЬТЕР СКОТТ – ЗАСНОВНИК ЖАНРУ ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ
1. Життєвий шлях В. Скотта.
2. Жанр історичного роману, його ознаки та особливості.
3. Широка панорама життя Середньовічної Англії в історичних романах письменника: “Роб Рой”, “Уеверлі”, “Квентін Дорвард”.
1. Життєвий шлях Вальтера Скотта
ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771-1832) – один із англійських письменників – романістів, який разом з Байроном справив величезний вплив на розвиток світової літератури, зокрема на розвиток жанру історичного роману.
Народився
В. Скотта рано навчили читати, долучили до популярної на той час художньої і повчально-моралізаторської літератури. Найбільше він полюбив поезію. У нього була дивовижна пам’ять, що пізніше знадобилося йому у письменницькій діяльності.
У школі йому пощастило на гарних учителів. Легко володів мовами, читав європейськими і латинню. Але не дуже добре запам’ятовував імена, дати та інші історичні формальності. Щоб подолати цей недолік власної пам’яті, вивчав історію як ланцюг виразних, захоплюючих сцен та епізодів.
Важливим для юного В. Скотта став 1792 рік: він витримав іспит на звання адвоката в Единбурзькому університеті, по закінченні якого займався адвокатурою, оволодіваючи фахом на практиці під керівництвом батька.
З раннього дитинства В. Скотт багато подорожував рідним краєм – гірською Шотландією, відвідував місця її “старовинної слави”. Він не лише милувався краєвидами Прикордонного краю (тієї частини Шотландії, де найчастіше відбувалися події його романів), а й захоплено збирав пам’ятки історії та фольклорні твори.
Юнак дуже рано увійшов у гурток літераторів Единбурга. Зустріч з великим шотландським поетом Р. Бернсом у будинку проф. Фергюсона (1786 р.) справила величезний вплив на нього. Поезія Бернса була супутницею всього життя Скотта. Він ішов шляхом свого попередника, прославивши багатство людей праці і виражаючи презирство до багатіїв.
Перший поет, удостоєний за свою творчість дворянського звання, сер В. Скотт був дуже популярним у Європі. Пірсон описував: “Как-то осенью 1791 г. паства расходилась из церкви Серых Братьев. Пошел дождь, и Скотт под своим зонтом проводил до дома незнакомую девушку, которая жила недалеко от площади Георга. На ней была зеленая накидка, а когда она отбросила капюшон, его поразила ее красота. Он провожал ее несколько воскресений кряду в любую погоду и наконец узнал, что ее зовут Вильяминой Белшес. Это не помешало ему влюбиться, и большую часть времени, выделенную на занятия правом, он проводил у окна, высматривая, не мелькнет ли она на улице.” Вільяміні на той час було 15 років. Красива і розумна дівчина отримала гарне виховання. її батько – адвокат, людина заможна, мати – графського походження.
Протягом п’яти років закоханий В. Скотт залицявся до Вільяміни. Тільки влітку 1795 р. він вирішив освідчитися дівчині про свої почуття у листах. Юнак був упевнений у взаємності. Але невдовзі вона вийшла заміж за іншого – заможного банкіра Вільяма Форбса. Відбулася розмова між молодими людьми, під час якої Скотт сказав, що одружиться раніше, ніж та вийде заміж. Але одружився лише через рік. 24 грудня 1796 року він повінчався з Маргарет Карпентер, у 1801 р. у них народився син, а у 1803 р. – донька. В особистому житті майбутній письменник був зразковим сім’янином, гарним і добрим батьком.
Як не дивно, але В. Скотт не поривав зв’язків з подружжям Форбс. Не один раз чоловік Вільяміни приходив на допомогу митцю у хвилини його скрутного матеріального становища. Він підтримував Гарні стосунки із Форбсом і після смерті Вільяміни (1810).
З 1800 року розпочалася серйозна літературна діяльність В. Скотта. Він виступив як перекладач, журналіст, збирач фольклору, автор романтичних поем та балад. Протягом понад 30-літньої літературної діяльності письменник створив 28 романів, 9 поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць. Молодий поет став відомим у своїй країні, коли у 1802 р. опублікував 2 томи “Пісень шотландського кордону” (3-й том побачив світ у 1803 р.).
Згодом стали з’являтися поетичні твори В. Скотта, написані ним самим, – драматична поема у 6-ти піснях “Пісня останнього менестреля” (1805 р.), в якій об’єдналися фольклорні та історичні мотиви. Поема мала грандіозний успіх у читачів. Вийшла вона великим, як на той час, тиражем. Така гучна слава окрилила молодого митця, і він написав нові поеми: “Марміон” (1808 р.), “Діва Озера” (1810 р.) та ін. У цей самий час підготував до друку і видав середньовічний рицарський роман “Сер Трістан”; працював над есе про старожитності. Всі ці різноманітні літературні заняття поєднувалися з працею адвоката в единбурзькому суді, а потім – шерифа округу Селкерк (з 1799 р.), де місцеві жителі його дуже шанували і любили за доброту і справедливість. Займався він іще сільським господарством та видавничими справами, служив у кінноті – енергії вистачало на все. Однак остаточно зрозумів, що саме література була його покликанням.
У 42 роки письменник уперше віддав на суд читачів свої історичні романи. Влітку 1814 р. вийшов у світ перший роман В. Скотта “Уеверлі, або 60 років тому”. Ім’я автора на ньому не зазначалося, як і в усіх наступних романах, аж до зібрання творів 1829 р., в передмові до якого В. Скотт пояснив, що змусило його так довго переховуватися від читача. Спочатку була боязнь невдачі, небажання ризикувати високою літературною репутацією, набутою ще в ролі поета. Далі автору сподобалася гра з публікою, заворожувала таємниця, яку письменник любив не лише в літературі, а й у житті. Лише найвужче коло його друзів знало точно те, про що сперечалася і здогадувалась уся Європа, і хто ж істинний автор романів, які мали величезний успіх і друкувалися анонімно чи під псевдонімом – “автор Уеверлі”.
Безпосередньою причиною для Скотта поміняти рід літературних занять, перейти із поезії в прозу, була порівняна невдача його поем, які з’явилися після “Паломництва Чайльд-Гарольда”. На англійському Парнасі перше місце тепер належало Байрону. В. Скотт визнав талант молодого поета, а сам відчував, що тяжів до прози.
Після виходу у світ 1-го роману “Уеверлі” він став всесвітньо відомим письменником. За цим твором було написано ще 25 романів, декілька збірок оповідань, п’єс, поем, 2-томник “Історія Шотландії”, багатотомне “Життя Наполеона Бонапарта” та ін. твори, видані прозаїком упродовж 18 років (з 1814 по 1831 рр.).
Зазнавши наприкінці 20-х років фінансового краху, В. Скотт, завдяки своїй феноменальній працездатності, за кілька років заробив стільки, що майже повністю розрахувався з боргами. Протягом 1830-1831 Він тричі зазнав апоплексичного удару.
Помер письменник від інфаркту в зеніті слави 21 вересня 1832 р.
2. Жанр історичного роману, його ознаки та особливості
Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного роману, “до нього не існуючий” (за визначенням В. Г. Бєлінського). В основу світогляду і творчості прозаїка ліг величезний політичний, соціальний і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся за свою національну незалежність проти економічно розвиненої Англії.
Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до того художнім синтезом мистецтва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської і світової літератури.
Особливості історичного роману В. Скотта
– Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті – заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім’ї та ін.
– Опис, оповідь, діалог – 3 компоненти роману – які у своєрідному співвідношенні поєднані в єдине ціле.
Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі – не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.
– У романах В. Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.
– Усіх героїв поділено на кілька груп:
– реальні історичні персонажі – не стояли у центрі оповіді;
– люди з народу – брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ – народ, який включив у себе різні соціальні групи;
– молода людина – з нею пов’язана фабула – не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.
– Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і подорожах, сповнених випробувань і загроз.
– У романі відчутний тісний зв’язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.
– Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до правильних суджень про цю епоху.
Скотт не був у числі першовідкривачів історичного колориту, він сам визнавав першість за романом Х. Уолпола “Замок Отранто”, в якому найбільше цінував намагання “посредством тщательно продуманного сюжета и заботливо воспроизведенного исторического колорита тех времен вызвать в сознании читателя сходные ассоциации и подготовить его к воспроизведению чудес, к верованиям и чувствам самих персонажей повествования”.
Ці слова написані В. Скоттом у 1820 р. у передмові до нового видання роману Х. Уолпола. До цього часу він сам далеко перевершив майстерність свого попередника в умінні створювати ілюзію минулого, і не просто ілюзію, як це було в Уолпола, а відтворювати справжній колорит епохи.
Англійський письменник також вважав себе багато в чому зобов’язаним Марії Еджворт, чиї романи про Ірландію підказали йому тему і її вирішення на матеріалі його батьківщини – Шотландії.
Таким був особистий досвід прозаїка: характер історичного мислення в літературі, коли він узявся за створення історичного роману.
В. Скотт дійшов до історичного роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнувся від добре відомих і популярних у той час готичного і антикварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, а отже, навчив митця співвідносити події з конкретним національним підгрунтям. У готичному романі посилений драматизм сюжету, характер отримав право на самостійність поведінки і роздумів, тому що він теж містив у собі частину драматизму історичного часу. Антикварний роман навчив В. Скотта уважно ставитися до місцевого колориту, реконструювати минуле професійно і без помилок, відтворюючи не лише правдивість матеріального світу епохи, але, головним чином, своєрідність її духовного обличчя.
3. Широка панорама життя Середньовічної Англії в історичних романах письменника: “Роб Рой”, “Уеверлі”, “Квентін Дорвард”
За тематикою і проблематикою всі прозові твори В. Скотта можна поділити на З групи:
– романи шотландського циклу, написані в основному до 1820 р. (“Уеверлі, чи 60 років тому” (1814), “Гай Маннерінг” (1815), “Антикварій” (1816), “Пуритани” (1816), “Роб Рой” та ін.);
– романи, присвячені середньовічному історичному минулому Англії (“Айвенго” (1819), “Монастир” (1820), “Абат” (1820), “Вудсток” (1826)).
– романи, присвячені історії інших європейських країн (“Квентін Дорвард” (1823)).
“Уеверлі”
У центрі інтриги роману – молодий, недосвідчений та наївний англійський дворянин Едвард Уеверлі, з родини, котра несла на собі “весь тягар консервативних симпатій і пересудів, політичних і церковних”. Едвард, як офіцер англійської армії, поїхав служити у Шотландію. На календарі 1745 рік, саме той рік, коли гірська країна зробила останню значну і відчайдушну спробу відвоювати в Англії свою незалежність. Очима “людини ззовні” дивився юнак на чужу і незрозумілу для нього дійсність. Він бачив розбурхану політичними чварами і суворими сутичками країну, де на кожному кроці можна було стати жертвою розбійників, грабіжників і здичавілих месників. Події жбурляли Уеверлі з одного ворогуючого табору в інший, йому неодноразово загрожувала смертельна небезпека. Нарешті, у вирішальному бою він бився проти власної армії і його, як зрадника, мали стратити. Однак усі складні перипетії долі молодого англійця завершилися щасливо. Він не лише уник загибелі, а й одружився з багатою спадкоємицею шляхетного шотландського роду, кохання до якої було головною пружиною його творчості.
Дуже важливу роль у романі відіграли другорядні постаті, передусім шотландці, показані зі щирою симпатією співвітчизника й одночасно із об’єктивністю художника. Такі, наприклад, образи вождя гірського плану Вік Ян Вора і його сестри Флори.
“Роб Рой”
У цьому романі автор звернувся до історії так званих якобінських повстань XVIII ст. Він розповідав про події першого великого повстання горців, яке підготували і здійснили прихильники Стюартів ще у 1715 р., тобто за 30 років до повного знищення кланів. Письменник детально пояснив, що якобити (прихильники короля Якова II) отримали поразку, тому що лондонське буржуазно-аристократичне керівництво володіло великими економічними, політичними і воєнними перевагами.
Назву твір одержав за прізвиськом шотландського національного героя Роберта Макгрегора. Роб Рой – Робін Гуд. Він грабував багатіїв, щоб допомогти бідним. У його образі поєдналися романтичні та реалістичні риси: він благородний, відданий друзям, наділений богатирською силою. Роб Рой чудово орієнтувався у справах і разом з повсталими горцями являв собою грізну силу, з якою не могли не рахуватися чиновники і фінансисти із Глазго.
Заслужила на увагу історія Роб Роя. Чесно і скромно герой жив зі своєю сім’єю, займаючись продажем худоби. Але у важкий рік він не зумів викрутитися зі скрутного становища. Одного разу за його відсутності люди шотландського вельможі герцога Монроза пограбували дім і господарство Роб Роя, збезчестили дружину, бо він заборгував велику суму грошей. Повернувшись додому, герой побачив залишки свого сімейного вогнища. Тоді і вирішив стати розбійником і податися в гори.
“Квентін Дорвард”
Події твору відбувалися у Франції XV ст. В центрі оповіді – чужинець, який бачив французьке життя доби Людовіка XI неупередженими, зацікавленими очима. Квентін Дорвард – шотландський вояк, який утік від переслідувань своїх кревних ворогів і вступив на службу до короля Франції, брав участь у складних перипетіях політичного життя країни, часто мимоволі. Хлопець із шотландського клану спостерігав важливі події історії сусідньої держави, коли один із найрозумніших і найдалекоглядніших мужів держави вів запеклу боротьбу проти сваволі великих феодалів, своїх непокірних васалів. Автор створив портрет короля – політика мудрого і безжального, для якого підступність, використання злих і добрих якостей людей – нормальні засоби ведення політичної гри в ім’я вищих цілей. У романі описано безліч пригод і романтична любовна історія, яка закінчилася для її героїв, попри всі випробування і перешкоди, шлюбом.
Основні риси художнього методу В. Скотта
– створення жанру історичного роману;
– романтичні картини феодального середньовіччя і далекого минулого рідної Шотландії визначили колорит його романів;
– фабула творів мала авантюрно-мелодраматичний характер;
– використання фантастики, яка пов’язана з народними повір’ями;
– створення значних народних характерів;
– введення прийому поєднання опису приватного життя з історичними подіями;
– підкреслення залежності долі окремої людини від ходу розвитку історії;
– використання реалістичних рис.
Питання для самоконтролю
1. До яких літературних жанрів у своїй творчості звертався В. Скотт?
2. У чому полягає новаторство письменника?
3. Які своєрідні особливості історичного роману В. Скотта?
4. На які тематичні групи можна поділити всі історичні романи прозаїка?
5. Розкрийте основні риси художнього методу В. Скотта?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)