Айвенго (1819-1820) – Вальтер СКОТТ 1771-1832

Свобода і шляхетність мають найкращих захисників у тих, хто називає себе лицарями.

Вальтер Скотт

Сторінки життя і творчості

1814 рік – визначна дата в історії світової літератури. Цього року з’явився перший історичний роман під назвою “Уеверлі” й одразу привернув увагу англійської публіки. Хто ж був автором цього твору? Письменник довго не відкривав свого імені, анонімно випускав у світ роман за романом, а читачі дивувалися новим пригодам і подіям з історичного минулого. Лише через кілька років автор розкрив таємницю.

Під псевдонімом Невідомий приховав своє справжнє ім’я британський письменник шотландського походження Вальтер Скотт.

Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 р. в м. Единбурзі (Шотландія) в сім’ї юриста. З дитинства цікавився минулим країни, старовинними легендами й піснями. У 1792 р. юнак склав екзамени на звання адвоката в Единбурзькому університеті. 1799 р. став шерифом у м. Селкирширі, а з 1806 р. виконував обов’язки секретаря суду.

У 1800 р. вийшов друком його перший оригінальний твір – балада “Вечір Святого Іоанна”. З того часу він почав збирати шотландські народні балади, уключивши їх до збірки “Пісні

менестрелів із шотландського кордону” (1802- 1803). Вальтер Скотт створює й власні балади та поеми в народному стилі. У його поетичних творах читачі знаходили неповторну атмосферу середньовіччя, незвичайних героїв, піднесені почуття й захопливі пригоди. Усе це принесло йому славу визнаного поета.

У своєму родовому маєтку – у замку Абботсфорд, що в Шотландії, оточивши себе предметами в середньовічному стилі, В. Скотт задумав створити роман нового типу. І такий твір нарешті з’явився. “Уеверлі” (1814) відкрив цілу низку історичних романів В. Скотта, які до 1827 р. виходили анонімно: “Пуритани” (1816), “Роб Рой” (1818), “Айвенго” (1819-1820), “Квентін Дорвард” (1823), “Вудсток” (1826), “Пертська красуня” (1828) та ін.

Митець написав за 18 років 26 романів. Чому ж він довго не відкривав свого авторства? По-перше, написання романів не відповідало його державній посаді – він був секретарем вищого суду. По-друге, боявся, що новий жанр не буде мати успіху в публіки, тому до певного часу приховував своє ім’я. А по-третє, любив усілякі таємниці, вигадки, легенди. Анонімність давала йому можливість, не розкриваючи себе, брати участь в обговоренні власних творів, чути неупереджені думки й оцінки. Серед сучасників митця тільки Дж. Байрон здогадався, хто ж був справжнім творцем історичних романів. Однак він не розголошував таємниці В. Скотта, допоки той сам не зізнався в усьому читачам.

Слава про нього поширилася по всій Європі. Завдяки його таланту європейські читачі по-новому відкрили для себе Шотландію. Слідом за В. Скоттом ішло нове покоління романістів: П. Меріме, В. Гюго, О. де Бальзак.

В українській літературі традиції письменника розвивали П. Куліш, П. Загребельний та ін.

Вальтер Скотт помер 21 вересня 1832 р. в замку Абботсфорд, проте слава митця пережила його на віки. Жанр історичного роману, відкритий ним, невичерпний і нині.

Зауважте

Вальтер Скотт мав великий інтерес до народної творчості й історії своєї батьківщини протягом усього життя. Подорожі шляхами Шотландії збагатили його знаннями звичаїв і традицій свого народу.

Історичний роман – різновид роману, побудований на історичному сюжеті, який відтворює в художній формі якусь епоху, певний період історії. У цьому жанрі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт – з художнім вимислом, справжні історичні особи – з особами вигаданими, вимисел уміщений у межі зображуваної епохи.

Перший історичний роман створив В. Скотт. У його творчості виявилися характерні ознаки цього жанру. Тому тип роману, який розробляв митець, отримав назву вальтерскоттівський.

Своєрідність історичних романів В. Скотта

Складники роману

Виявлення в тексті

Сюжет

Поєднання історичних фактів із художньою вигадкою. Широка панорама життя минулих віків. Показ історії через долі окремих людей.

Герої

Історичні особи й вигадані персонажі. Представники різних соціальних класів, вищих і нижчих верств суспільства. Немає поділу на позитивних і негативних героїв.

Конфлікти

Історичні конфлікти поєднуються із соціальними, національними й моральними.

Історичний підхід

Обумовленість подій і характерів соціально-історичними умовами. Історію показано в розвитку.

Авторська позиція

Автор загалом об’єктивно відображає хід подій, виражає свої думки через дещо ідеалізованих персонажів.

Мова

Наближена до епохи, але зрозуміла сучасному читачеві.

Художній простір – місце, виміри, де відбуваються події літературного твору. Художній простір може бути реальним, історичним, фантастичним і символічним та ін. Залежно від задуму автора художній простір буває детально прописаним або, навпаки, ледь окресленим. В одному творі можуть поєднуватися різні види простору.

Художній час – послідовність подій у творі, їх організація й поєднання. У реальному вимірі події відбуваються від минулого до теперішнього й майбутнього – це так званий фабульний час (фабула – пряма послідовність подій у творі, якби вони відбувалися насправді). Але в літературному творі не завжди виявляється прямий порядок подій (автор може повертатися в минуле, поєднувати різні відрізки часу і т. д.) – це сюжетний час.

Айвенго (1819-1820)

Історична основа та художній вимисел. У романі “Айвенго” В. Скотт зображує епоху раннього Середньовіччя, зокрема події XII ст. Це була доба, коли в Англії утверджувалися феодальні відносини, завершувався процес закріпачення селянства. Цей процес ускладнювався вторгненням племен норманів1. Іноземні феодали, підкоривши країну, захопили кращі землі. Дія роману розпочинається з останніх років XII ст. (приблизно 1194 р.) і пов’язана з поверненням короля Річарда І після тривалої відсутності до Англії, його боротьбою проти брата Джона (який намагався захопити престол) і свавільних феодалів.

У романі разом із вигаданими персонажами діють реальні історичні особи, але їхні образи переосмислені автором. Річард І (1157-1199) – англійський король з 1189 р. Від свого батька, Генріха II Плантагенета з Анжу, отримав володіння на півдні Франції, де він виріс і засвоїв лицарські звичаї. Більшу частину свого недовгого правління провів за межами Англії, де в той час посилилися феодальні заворушення. Річард I був учасником Третього хрестового походу (1189-1192), який завершився невдало. На шляху до Англії потрапив у полон до австрійського герцога й звільнився лише тоді, коли сплатив викуп. Реальний король Річард І був досить жорстоким і грубим. Однак в історичному романі В. Скотт дещо ідеалізує Річарда. У фольклорі Річард – утілення народної мрії про мудрого й справедливого короля. Письменник теж звеличує образ правителя, який сприяв об’єднанню англійської нації і утілював ідею визволення від іноземних загарбників.

Прототипом принца Джона в романі став реальний принц Джон (1167-1216) – англійський король з 1199 р. Він обійняв престол після смерті свого брата, Річарда І. Утратив більшу частину англійських володінь у Франції, за що його прозвали Безземельним.

Своєю жорстокістю й утисками викликав невдоволення народу, лицарства й навіть феодалів, які відкрито повстали проти нього.

У романі “Айвенго” принц Джон зображений хитрим, жорстоким і підступним. Якщо Річард І – ідеал народного короля, то принц Джон – утілення правителя, який суперечить народним інтересам. У творі згадуються й інші історичні особи: Вільгельм II – англійський король (1070-1100), другий син Вільгельма І, а також Едуард III (1312-1377) – англійський король з 1327 р., який спричинив початок Столітньої війни. Вони також переосмислені творчою уявою автора.

Зауважте

У романі В. Скотт використав принцип, що зробив його твір цікавим і захоплюючим для широкої публіки, – він змалював історію через показ життя окремих людей, серед яких вирізняється образ лицаря Айвенго. Хоча він цілком вигаданий автором, цей герой став утіленням самого духу середньовічного лицарства й найкращих людських якостей.

1 Норма́ни (або нурмани, ві́кінги) – так мешканці Західної Європи називали скандинавські племена, які здійснювали нищівні набіги на європейські країни.

Утілення кодексу лицаря в образі Айвенго. Айвенго був сином англосаксонського феодала Седріка Роттервудського, який пишався давністю й честю свого старовинного роду. Седрік мав намір одружити леді Ровену з Ательстаном Конінгсбурзьким, щоб об’єднати англосаксонські політичні партії для опору норманам. Кохання Айвенго до леді Ровени та її прихильність до нього заважали здійснити ці наміри. Айвенго служив королю Річарду І, але це не подобалося Седріку, оскільки Річард теж був норманом, хоча й здобув прихильність народу хоробрістю та справедливістю. Однак Айвенго здійснив багато подвигів і, врешті-решт, заслужив прощення свого батька й винагороджується щастям із леді Ровеною.

В образі Айвенго втілено кодекс лицаря – служіння своєму королю, честь, шляхетність, волелюбність, відданість у коханні, щире бажання допомогти бідним і скривдженим.

Зіткнення добра й справедливості з жорстокістю та підступністю. На сторінках роману триває вічна боротьба добра і зла, справедливості й підступності, душевної краси та моральної ницості.

Історичний роман В. Скотта відрізняється яскравими образами, влучністю характеристик, виразністю змальованих ситуацій. Письменник з великою майстерністю викриває вади й недоліки людей, але при тому він завжди залишається об’єктивним, помічаючи в людині як добре, так і погане. Він закликав боротися не проти людей, а проти зла, що є в них. Людському й суспільному злу митець протиставив вічні цінності, які втілено в його найкращих героях. І хоча в реальному житті добро не завжди перемагає, однак у творі В. Скотта духовну темряву долає світло високих ідеалів. Так письменник утверджував свою гуманістичну позицію.

Два лицарі – дві моральні позиції (Айвенго й Бріан де Буагильбер). Бріан де Буагильбер належав до ордену лицарів Храму (або ордену тамплієрів). Це був напіввійськовий чернечий орден, заснований 1119 р. в Палестині для захисту володінь хрестоносців.

Уже під час першого знайомства з героями зрозуміло, що вони дуже не схожі. Бріан де Буагильбер з’являється в багатому вбранні, а Айвенго – як простий пілігрим, хоча має більше прав на дім Седріка, аніж норман-чужоземець. Бріан де Буагильбер вихваляється перемогами норманів перед леді Ровеною.

Однак Айвенго, завжди чесний і безкомпромісний, викриває брехню. Побившись об заклад, кожний із них виставляє різні речі:

Бріан де Буагильбер – золотий ланцюг, а Айвенго – справжню святиню, частину хреста Господа, яку він привіз із Монт-Кармельського монастиря. У такий спосіб автор показує, що в кожного з них є свої цінності.

Айвенго був абсолютно байдужим до багатства. Це підтверджує факт відмови героя від зброї та коня суперника після першого дня турніру. Він хотів чесно здобути перемогу, не позбавляючи шансів свого ворога.

У зображенні турніру письменник акцентує увагу читачів на гербах лицарів, які теж протиставлені за контрастом. На щиті Буагильбера зображено емблему ордену Храму – двоє лицарів, які їдуть на одному коні. Це мало слугувати символом бідності та смирення. Однак усі знали, що лицарі Храму були пихаті й користолюбні. На противагу Буагильберу, на щиті Айвенго написано: “Позбавлений спадку” – і герой із гідністю несе цей девіз, ніколи не вдаючись до ганебних учинків з метою збагачення.

Айвенго завжди вірний законам лицарства. Він спішить на допомогу ображеним, хто б вони не були. Коли Буагильбер задумав таємно схопити єврея Ісаака, Айвенго рятує нещасного старого, незважаючи на тогочасні забобони.

Буагильбер бере участь в операції, не гідній звання лицаря, – захопленні Седріка та його челяді. Свою силу Бріан де Буагильбер разом з іншими норманами використав не в чесному бою, а проти старих людей (Седріка й Ісаака), двох жінок (Ровени та Ребекки), одного пораненого лицаря(Айвенго) та невеличкої групи слуг. Хоча в Буагиль – бера ще не зовсім утрачені поняття про лицарську честь (наприклад, він пропонує до останнього захищати замок Фрон де Бефа, щоб ніхто не звинуватив норманів у боягузтві), але він здатен поступитися законами ордену задля своїх інтересів.

Зауважте

Айвенго й Бріан де Буагильбер – два найсильніші лицарі в романі “Айвенго”. Обидва вони наділені великою силою, мужністю й хоробрістю. Обидва не один раз показували свою майстерність і на полі бою, і на турнірах. Однак вони не лише служать різним правителям (Айвенго – королю Річарду, а Бріан де Буагильбер – принцу Джону), вони відрізняються й своїми моральними якостями.

Зображення кохання Буагильбера до Ребекки, полонянки-єврейки, допомагає розкрити образ лицаря як людини. Можливо, уперше він покохав по-справжньому, з великою силою пристрасті. Але якщо Айвенго кохає віддано, не сподіваючись на відповідь, то Буагильбер не здатний бути самовідданим у коханні. Йому обов’язково потрібна взаємність Ребекки. Він вимагає відповіді на свої почуття силою. Однак фізичній силі Буагильбера автор протиставив моральну стійкість, внутрішню свободу Ребекки. Тендітна й ніжна дівчина виявилася сильнішою за одного з найкращих лицарів Храму. Навіть коли відбувався суд над Ребеккою, Буагильбер торгувався за її почуття, і відмова Ребекки була йому не зрозуміла: як вона може вибрати смерть, а не життя з ним?

Айвенго, залишаючись вірним королю Річарду й законам лицарської честі, здійснив багато подвигів, за які народ прославив його ім’я в піснях і баладах. А Бріан де Буагильбер помер безславно: не від меча противника, а від розриву серця, не витримавши боротьби суперечностей у душі.

Образи Ровени та Ребекки. У романі “Айвенго” є надзвичайно привабливі образи двох жінок – Ровени й Ребекки. Олександр Пушкін, прочитавши роман В. Скотта, писав в одному з листів, що в душі леді Ровени горить “чистий вогонь святості й шляхетності”, а Ребекку відрізняє “палка віра й високе почуття власної гідності”. Художник утверджує найкращі якості своїх героїнь, поетизує ці образи, показуючи різні долі, проте, як би не поверталося життя до цих жінок, вони залишаються втіленням ідеалів письменника.

Історичний колорит роману. Роман В. Скотта “Айвенго” протягом багатьох років захоплює читачів напруженим сюжетом, сповненим несподіваних поворотів і пригод, а також неповторним історичним колоритом, який дає змогу відчути атмосферу середньовічної Шотландії. Історичний колорит у романі “Айвенго” створюється передовсім за допомогою лексичних засобів увиразнення мовлення. До них належать: архаїзми, історизми, варваризми, екзотизми. Окрім лексичних засобів, історичний колорит твору створюється детальними описами вбрання, помешкання героїв, їхнього побуту, звичаїв і традицій. Вальтер Скотт – майстер історичних подробиць. Він надзвичайно точний у всьому, що стосується історичної епохи. Вальтер Скотт писав: “Ураховуючи смаки публіки, яка, сподіваюся, жадібно накинеться на цю книжку, я спробував так перекласти старі звичаї мовою сучасності й так докладно розвинути характери та почуття моїх героїв, щоб сучасний читач не відчував ніякої утоми від сухого зображення неприкрашеної старовини. Той, хто хоче наслідувати старовинну мову, повинен усвідомити лише загальний характер її граматичних форм, висловів, зворотів, принципи сполучення слів, а не вводити надмірно в текст рідкісні й застарілі слова. Співвідношення між застарілими й загальновживаними словами становить приблизно один до десяти, а почасти й більше…”.

Динаміка сюжету та гумор. У романі В. Скотта “Айвенго” події розвиваються дуже швидко й непередбачувано. Автор постійно тримає читачів у напруженні: а що ж буде далі, як складеться доля героїв твору? Стрімка зміна художніх просторів, мотиви мандрівки та руху, надання переваги дії, а не описовості – усе це створює динамізм роману, що надзвичайно подобається читачам.

Мудра думка

Публіка хотіла читати не сухий переказ давніх подій, а чути дзвін списів, бачити небезпечні битви, стежити за гуркотом історії. А ще – співпереживати, сміятися й плакати.

Роберт Льюїс Стівенсон

Захоплюючий характер роману створює не лише динаміка сюжету, а й постійна зміна інтонацій, стилю твору. Зображення подій і образів сповнене піднесеністю, урочистістю, трагічністю, іноді й живим гумором, що обумовлює життєстверджувальний пафос твору.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Визначте пряму послідовність подій у романі “Айвенго” (фабульний час). 2. Визначте частини сюжету роману. Дайте їм назви. 3. Чи збігаються події у фабульному часі й у сюжетному? У яких моментах вони не збігаються? 4. Де відбуваються ключові події твору? 5. У якому художньому просторі найбільш виразно виявляються лицарські якості Айвенго? 6. Які чесноти втілено в образі леді Ровени? 7. Доведіть, щоРебекка навіть у складних обставинах не відмовлялася від своєї віри.

Порівнюємо. 1. Складіть план порівняльної характеристики Айвенго й Бріана де Буагильбера. 2. Доберіть із тексту відповідні цитати до характеристики образів. Підготуйте розповідь (усно) про героїв.

Для обговорення. 1. Доведіть, що для Айвенго головне – лицарська честь, а не здобич. 2. Що викриває автор в образах норманських завойовників? Що протиставляє їм?

Творче завдання. 1. Усно опишіть турнір в Ешбі: хто проводив його, хто брав у ньому участь, правила турніру, хто з героїв роману був присутній на турнірі і як поводився. 2. Від імені одного з лицарів роману (за вибором) розкажіть про його долю: Айвенго, Бріан де Буагильбер, Фрон де Беф, Ательстан, Моріс де Брасі.

Робота в групах. 1. Прочитайте правила турніру (розділ VIII) і визначте історизми в цьому уривку. 2. Назвіть історизми, що використовуються для характеристики соціальної належності персонажів роману “Айвенго”. 3. Прочитайте звернення принца Джона до “Лицаря, позбавленого спадку” (розділ IX). Знайдіть тут архаїзми. 4. Прочитайте розмову Айвенго зі зброєносцями переможених ним лицарів. Знайдіть тут архаїзми й історизми. Перекладіть їх сучасною мовою. Що не піддається перекладу? 5. Прочитайте опис портрета Ребекки (розділ VII). Які екзотизми використовує автор? Яке їх значення в тексті? 6. Перекажіть і прокоментуйте 1-2 епізоди роману, де виявляється гумор. Поясніть роль елементів комічного в епізодах.

Для самостійного опрацювання. 1. Якого значення набуває в устах блазня Вамби вислів “Pax vobiscum!”, коли він перетворився на ченця і в такий спосіб потрапив у замок Фрон де Бефа? Що означає цей вислів? 2. Які фольклорні елементи чи стилізовані під фольклор уведені до тексту роману? З якою метою?

Книжка і комп’ютер. За допомогою Інтернету знайдіть інформацію про середньовічні турніри й лицарів. Чи відповідає зображення епохи в романі В. Скотта історичним реаліям? Аргументуйте свою думку.

Перевірте себе

1. Розкажіть про значення В. Скотта в історії світової літератури. 2. Назвіть риси історичного роману й розкрийте їх на прикладі роману В. Скотта “Айвенго”. 3. Які ідеї утверджуються у творі? В образах яких героїв вони втілюються? 4. Які засоби створення історичного колориту використовує письменник? 5. Літературна гра “Кому належать ці речі?”. Визначте роль виразних деталей у розвитку сюжету й розкритті образів персонажів: мідний ошийник, срібний ошийник, біла рукавичка, щит з написом “Desdichado”, мисливський ріг, скринька з коштовностями, золотий ланцюг, уламок дерев’яного хреста.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Айвенго (1819-1820) – Вальтер СКОТТ 1771-1832

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links