В. О. Ключевський про моськовських князів XIV-XV століть
Текст ськорочений і розбитий на абзаци, у дужках дані пояснення, які відсутні в тексті оригіналу.
Часто дають переважне значення в ході піднесення Моськовського князівства особистим якостям його князів. Немає потреби перебільшувати це значення, уважати політична й національна могутність Моськовського князівства винятково справою його князів, створенням їхньої особистої Творчості, їхніх талантів.
Історичні пам’ятники XIV і XV вв. не дають нам можливості жваво відтворити вигляд кожного із цих князів. Моськовські великі князі є в
Насамперед, моськовські Даниловичи (нащадки першого
Гавкайте їх у багатьох відносинах зразками помірності й акуратності; навіть їхня похилість випити зайве за обідом не піднімалася до настільки відомої пристрасті (пияцтва) давньоруської людини, висловленої вустами Володимира Святого. Це середні люди Древньої Русі, як би ськазати, більше хронологічні знаки, чим історичні особи.
/…/
Але не блищачи особливими доблестями, ці князі сполучали в собі багато менш дорогих, але більше дохідних якостей, відрізнялися достатком дарувань, якими звичайно наділяються необдаровані люди. Насамперед ці князі дружно живуть один з одним. Вони міцно тримаються завіту батьків: “жити за один”. Потім моськовські князі – дуже шанобливі сини: вони свято почитають пам’ять і завіт своїх батьків. Повага до батьківського завіту в їх холодних духовних грамотах часом зігрівається до ступеня теплого набожного почуття. “А пишу вам рє слово,- так Семен Гордий закінчує свій заповіт молодшим братам,- того для, щоб не перестала пам’ять батьків наших і наша й свіча б не згасла”.
Вони гарні хазяї-ськнари по дріб’язках, потроху. Недарма перший з них, що домігся успіху в непоказній з моральної сторони боротьбі, перейшов на згадку потомства із прозванням Калити, грошового кошеля. Готуючись стати перед престолом всевишнього судії й диктуючи дякові духовну грамоту, як ці князі уважні до всіх подробиць свого господарства, як добре пам’ятають усякий дріб’язок у ньому! Не забудуть ні шубки, ні стадца, ні пояса золотого, ні коробки сердолікової, усі запишуть, усьому знайдуть місце й спадкоємця. Зберегти батьківське наживання й додати до нього що-небудь нове, нову шубку побудувати, нове сельцо прикупити – от на що, очевидно, були звернені їхні урядові помисли, як вони виявляються в їхніх духовних грамотах. Ці властивості й допомогли їхнім політичним успіхам.
(В. О. Ключевський)
Ключевський В. О. Курс російської історії // Ключевський В. О. Соч. Ч. II. М., 1988. С. 46-49.