В. А. Жуковський – перший поет-романтик у російській літературі
1. Особливості романтизму. 2. Стихійні сили природи в баладах. 3. Любов і потойбічний мир Романтизм як напрямок у літературі й мистецтві сформувався в Європі наприкінці XVIII – початку XIX століть. Він виник як протест проти принципів раціоналізму. На зміну культу розуму прийшло піднесене відношення до почуттів, до індивідуальних переживань і ірраціонального досвіду особистості.
Неприйняття сірої щоденності привело до того, що дія в добутках письменників-романтиків, як правило, розвертається на ефектному, незвичайному тлі: це може бути пейзаж
Письменники-Романтики охоче переробляли стародавні легенди й перекази, що буяють фантастичними сюжетами й образами. Серед російських письменників першим поетом-романтиком, що органічно сприйняв і развили традиції нового літературного напрямку, безсумнівно, варто назвати В. А. Жуковського. Одним з улюблених жанрів цього поета була балада – жанр, досить популярний у середні століття. Балада – це поетичний добуток, в основі якого лежить сюжет історичного, фантастичного, фольклорного, побутового характеру У середні століття балади співали під акомпанемент музичних інструментів. У поезії Жуковського чітко простежується зв’язок з пісенною традицією Середньовіччя: балади російського романтика мелодійні й музичні.
Творчість Жуковського також тісно пов’язане із творчістю європейських романтиків: більшість сюжетів запозичена з добутків Ф. Шиллера, И. В. Гете й інших відомих авторів. Однак вільний переклад або переробка якого-небудь твору Жуковським привносили в балади індивідуальне сприйняття й переживання російського поета, часом розкриваючи нові сторони того або іншого сюжету Тема зіткнення людини з таємничими стихійними істотами – русалками, ундинами, Лісовим царем – не раз звучить у баладах Жуковського. Подібні мотиви були поширені в легендах Середньовіччя, у яких багато поетів-романтики черпали натхнення.
У баладі “Рибалка” необережність і довірливість людини, що бездумно устремились назустріч русалці, приводить його до загибелі. Це сюжет дуже древен: наприклад, загибель пропливаючим мореплавцям несе сладкогласное спів сирен давньогрецької міфології И русалка, і її попередниці-сирени – істоти, пов’язані з водою; а водна стихія в міфах символізує некеровані емоції. Для молодого, недосвідченої людини нерідке прагнення сліпе піти туди, куди його кличуть власні почуття й страсті, тому голос русалки й знайшов відгук у душі рибалки: У ньому вся душа туги повна, Начебто друг шепнув!
Інший образ стихійної істоти з’являється в баладі “Лісовий цар”. Імовірно, образ Лісового царя виник у результаті переробки древніх подань про божеств – заступниках лісу, або ж про таємничий народ ельфів, які, як говорять легенди, часом вели людей – і дітей, і дорослих – у свої казкові володіння. Лісовий цар, як і русалка в баладі “Рибалка”, розхвалює перед людиною свої володіння Але якщо рибалка не замислювався про реальну погрозу, що представляє водойму для життя людини, то поява Лісового царя, у володіннях якого люди все-таки цілком можуть перебувати досить довго без шкоди для себе, жахливо лякає дитини.
Але ж Лісовий цар спочатку розмовляє з ним ласкаво й привітно, пропонуючи показати багато цікавого. Тим часом страх дитини лише зростає, і Лісовий цар, виведений із себе відсутністю позитивної реакції на свої привабливі обіцянки, переходить до погроз. Здавалося б, отоді-те ще можна б злякатися! Видимо, проблема полягає в тім страху, що більшість людей випробовує перед таємничими, непізнаними явищами. А Лісовий цар звичайно ж істота загадкове.
Не Лісовий цар убиває дитину – він умирає, не в силах упоратися зі страхом И Лісовий цар, і русалка з балади “Рибалка” – це істоти іншого порядку, ніж людина. Можливо, і русалка не прагнула погубити рибалки – для неї-те життя у воді природна, а те, що для людини це середовище перебування не підходить, русалка могла й не знати. Однак її таємнича могутність підкорила нестійку душу рибалки, він виявився у владі одного прагнення.
Одна емоція – страх – опановує й дитиною з появою Лісового пануючи Але небезпека полягає не стільки в самих цих істотах, скільки в людській душі, у невмінні людини керувати своїми емоціями. Страх так само недоречний при спілкуванні з таємничими силами, як і абсолютна довірливість. Отже, ми бачимо, що в цих двох творах Жуковського присутні мотиви, характерні для романтизму: дія розвертається на мальовничому тлі природи, у подіях беруть участь таємничі істоти, крім того, баладам властивий особливий похмурий колорит, що також є проходженням романтичним традиціям.
Сюжет однієї зі своїх найбільш відомих балад – “Світлана” – Жуковський також запозичив у європейських авторів, що звернулися до древніх переказів. Однак для цієї балади характерний яскраво виражений російський колорит: поет описує обряди святочного гадання, які ще й у його час зберігалися в селах: Раз у водохресний вечорок Дівчини ворожили: За ворота черевичок, Знявши з ноги, кидали… У баладі знайшов відбиття мотив зустрічі з нареченим-мерцем, що використовували багато письменників-романтиків.
Цей мотив запозичений із середньовічних легенд; але в баладі “Світлана” він знаходить інше звучання Виявляється, це всього лише сон: насправді наречений Світлани живий і непошкоджений. Головна ідея автора полягає в тім, що дівчина без ремства на долю перенесла розлуку з улюбленим, і за це Бог нагородив її. Тема людської любові й взаємин з Богом повторюється й в іншій баладі Жуковського – “Людмила”, що, мабуть, можна назвати двійником “Світлани”. Сюжети обох балад схожий, адже автор написав їх на основі того самого матеріалу Однак Людмила, на відміну від Світлани, нарікає на Бога при звістці про загибель нареченого. Тому й потяг її мрець у свою могилу – раз дівчина порахувала Бога своїм ворогом, вона втратила захист від похмурої могутності лиховісних сил.
Ідея практично та ж, що й у баладі “Світлана” – людин повинен смиренно приймати те, що посилає Бог, не позбавляючи себе допомоги понад власною гординею й ремством. У баладах “Світлана” і “Людмила”, як і в інших творах Жуковського, звучать мотиви, характерні для романтизму: лиховісна скачка, що закінчується в розкритої могили, цвинтар, наречений-мрець, що приїхав до живої нареченої
(1 votes, average: 5.00 out of 5)