Утвердження споконвічних етичних цінностей у байках Глібова
Літературна спадщина Леоніда Глібова дуже багата – від пісенно – ліричних творів до віршів-загадок, жартів. Працював видатний український письменник у царині художньої прози. Але найбільшого визнання він здобув як неперевершений байкар, який правдивим художнім словом віддано служив інтересам свого народу.
Тому байки Л. Глібова стали своєрідним символом добра і благородства, бо, черпаючи від народу мудрість, вчили добропорядності, честі, гідності та іншим споконвічним морально-етичним цінностям.
Такою є байка “Мальований
Батьківське коріння – це найвища цінність у житті людини; з них виростає й любов до свого народу і своєї землі. Для того, хто заради “мальованої” краси відривається від нього, “світ не той” і “доля відцуралась”. Стовпові Л. Глібов протиставляє
Морально-етична проблема порушується і в байці “Цуцик”, де сатира байкаря спрямована на висміювання лакейства, паразитизму, лицемірства, егоїзму та прислужництва. Цікаво, що, змальовуючи двох собак, автор дає одному кличку Бровко, а другого узагальнено називає Цуциком (він навіть власного імені не вартий, бо не заслужив його через паразитично-егоїстичний спосіб життя).
Загальновідомо, що українці завжди славилися своїм сумлінним трудолюбством. Таким є Бровко: він чесно несе свою службу: “Двір стережу і день, і ніч”, хоч шани за своє вірне служіння не мас, йому доводиться терпіти знущання від хазяїна. Цуцик живе ситим і паразитичним життям:
І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур’янах,
Сухенькі лапки, хвостик чистий…
Яка ж ціна цьому “щастю”? Байка визначає її словами Цуцика – пристосуванця: “На задніх лапках я по-вченому служу”. Та Глібов невипадково вкладає у слова цього нероби фразу: “Я ге роблю, чого ги не зумієш” і цим самим підкреслює, що чесному трудівникові не притаманний такий угодницький і паразитичний спосіб житія. Крім того, як і у “Мальованому Стовпі”, ми виразно відчуваємо гему знехтування своїм минулим заради ситого і “мальованого” життя. Більш того, байкар ніби застерігає, що, одного разу поступившись моральними нормами, такі “цуцики” здатні заподіяти лихо і далі: “Скубне й Бровка, коли захоче”.
Надмірна самовпевненість, висока самооцінка й перебільшення власних можливостей, що в народі визначається одним словом – пиха, осміяні у байці “Жаба і Віл”. Цієї теми Л. Глібов торкнувся не випадково, бо вона дуже близька і зрозуміла українському народові, що відзначається своєю чемною скромністю. Мені здається, що навіть образ Вола уособлює в собі здорову силу і мораль народу, його працелюбність. А от Жаба (образ, далекий від поваги), надумавши зрівнятися з ним, “З натуги луснула – та й одубіла!”
Мораль байки автор визначив сам: “…найлучче жити, як милосердний Бог дає”. І хоч кожний з нас прагне досягти більшого, не можна ставити до себе і до життя надмірні вимоги.
Ми бачимо, що за всіма байками, що викривають порушення морально – етичних норм, звучить щира любов до людини – творця добра на землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)