Утопія Кампанелли
Утопія Кампанелли опирається на цілий ряд традицій: вигадливим образом у ній переплітаються ренесансна ненависть до страждання й одночасно – середньовічна недовіра до реальної людини, і одночасно – платоновский погляд на “ідеальну державу” як на державу зі знищеною індивідуальністю (до речі, в утопії Кампанелли Платон неодноразово цитується).
На жаль, людське щастя виявляється досяжним в утопічному світі Кампанелли лише через стирання людської індивідуальності, що досягається за допомогою “гармонійного” сполучення
Зараз ми переживаємо важкий період усвідомлення того, що всякі спроби побудови “загального щастя за наказом”, при ігноруванні реальних потреб реальних людей, приречені на невдачу: на жаль, що вабить утопія обернулася до нас своєю антиутопічною стороною.
И от, осмислюючи філософські джерела трагедії, В. Тендряков уводить у свій роман “Замах на міражі” сказання “Прощання із градом Оссияниним”, де утопія зіштовхується з антиутопією – умираючого
– звідки ти взяв, прибулець, що в нашім благословенному місті струсило лихо? – просипів один з них…
– ми радуємося життя, славимо бога за це. Хіба ти не бачиш?
– Я бачив, як ти простягаєш до мене за милостинею руку
– виконую наказ наших мудрейших з мудрих правителів щасливого міста
– вони наказали тобі просити милостиню?
– вони наказали мені радуватися. А щоб радуватися життю, я повинен є. Порадуй мене зі свого гаманця, інакше доповім, що ти перешкодив мені виконати наказ
– І все радуються так, як ти?
– усе. Нерадісних у нашім місті немає.
– І все за наказом?
– А хіба можна робити що-небудь без наказу?”
На жаль, виявляється, дійсно нічого не може робитися без наказу в суспільстві, завдання якого звільнити людей від усякого “себелюбності” і залишити в їхніх душах тільки “любов до громади”. Людське “Я” цьому протистоїть, і залишається один шлях – насильно позбавити людину всього свого, насильно розподіляти все строго нарівно, а якщо при цьому в людей пропаде бажання трудитися – змусити людей працювати, розділивши при цьому суспільство на дві категорії – на що примушуються й що примушують, а тому що на кожного працюючого не поставити по одному доглядачі – увести ретельно налагоджену систему взаимоосведомительства.
В антиутопічному Місті Сонця з роману В. Тендрякова це виглядало так: “Я вже не говорю, що всі стали працювати погано, – на кожний можна було донести, зіпсувати йому існування. Але тепер ще для кожного громадянина Міста Сонця товариш по праці ставав ворогом, якого треба було викрити раніше, ніж він викриє тебе… Ми перетворили наше місто в киплячою ненавистю клоаку, але не одержали замість нічого… Брехали частіше на ті, хто старанно працював, своєю працею міг підвести ледарів, а тому нам частіше доводилося карати достойнейших людей. Ми домоглися, що їх зовсім не стало”. Та й реальний – не тендряковский – Кампанелла знайшов у своєму Місті Сонця досить своєрідне застосування непрацездатним інвалідам – вони служать соглядателями, доносячи державі про усім, що почують
Зображуючи антиутопічне Місто Сонця, Тендряков доводить ідею “щастя за наказом” до логічного кінця: “Отож – убогість, ненависть, неправда й поперед ніякої надії, що все це колись скінчиться. Кого не охопить жах перед майбутнім, кому захочеться далі жити! А якщо жах стане рости… Він ріс, Томмазо, він грізно ріс! І треба було будь-яким шляхом припинити його… Ми не маємо сил змінити життя, але ми навчилися примушувати. Наказ визрів сам собою: ті громадяни, які піддаються помилковому жаху, а не радуються квітучому життю, роблять самий тяжкий злочин і підлягають страті через повішення”…
” Ми-Те живемо по твоєму слову, старанно виконуємо все, що ти сказав, але тепер ти нам страшний, учитель”, – ці слова в художній тканині роману Тендрякова стають каменем, що вбиває великого мрійника й мученика Кампанелу
Безумовно, Тендряков найменше відчував потребу якимось образом опорочити утопію Кампанелли як явище (і дуже значне явище) в історії культури. Завдання Тендрякова складалася в іншому – осмислити філософські джерела тої тоталітарної системи, що тільки тепер починає демонтуватися. І, звичайно, найменше в обгрунтуванні цієї системи можна винити гуманіста епохи Відродження Кампанеллу, ідеї якого, дуже прогресивні для свого часу, вплинули на розвиток як утопічної, так і антиутопічної традицій у світовій культурі. Та й зрештою не по утопії Кампанелли звірялися ті, на чиїй совісті криваві злодіяння. Кампанела просто не міг мати того досвіду, що маємо ми: на його очах не робилося спроб перенести утопію зі сфери ілюзорних ідеалів на грішну землю, так він і не думав безпосередньо втілювати її в життя. Але його утопія є для нас одним з путівників по тім напрямку світової утопічної думки, що було перевірено практикою й реалізувалося зовсім не так, як того очікували гуманистически мислячі утопісти
(1 votes, average: 5.00 out of 5)