Уніфікація, зрівнялівка, регламентація в романі “Ми”

Жанр утопії з’явився в Європі із зародженням гуманізму. Мудреці минулого з радістю зображували счастли вий мир майбутнього, де немає війни, хвороб, а всі сфери життя суспільства підпорядковані законам розуму. Пройшли століття. І утопія змінилася антиутопією – зображенням “майбутнього без майбутнього”, мертвого механізованого суспільства, де людині відведена роль простої соціальної одиниці

Насправді антиутопія не є повною протилежністю утопії: антиутопія розвиває основні принципи утопії, доводячи їх до абсурду. Тепер виявляється,

що той самий людський розум здатний побудувати “Місто Сонця” Томмазо Кампанелли й працюючі з точністю годинного механізму “фабрики смерті” Генріха Гиммлера. XX століття стало століттям втілених антиутопій – у житті й літературі

Для російської літератури жанр антиутопії не цілком свойствен. Однієї із кращих антиутопій, написаних російською мовою, став Роман Євгенія Замятіна “Ми”. Цей роман створювався в 1920 році в холодному напівзруйнованому Петрограді

Авторові вдалося за сімдесят років до падіння комуністичного режиму зробити правильні висновки про “великий блеф”, втіленому

в ідеях марксизму-ленінізму. Власне кажучи, Замятін нічого не видумував: він лише довів до логічного завершення ідею побудови комуністичного суспільства. Отже, перед нами – “ідеальне суспільство”.

Уніфікація, зрівнялівка, регламентація – от лише деякі з ознак “ідеального суспільства” у романі “Ми”. Історія створення цього суспільства досить нагадує історію створення Радянського Союзу. Його громадяни досягли щастя в результаті загибелі більшої частини населення. Жителі країни щасливі: вони живуть у будинках із прозорими стінами, ходять на роботу й з роботи ладом, а проблема любові вирішена раз і назавжди: “усякий нумер має право на інший нумер як на сексуальний об’єкт”. Жителі, або нумера, носять однаковий одяг, їдять однакову їжу. Мистецтво є придатком державної машини. За цією соціальною ідилією спостерігають строгі Хоронителі. А вище всіх коштує Благодійник – лідер “ідеального суспільства”. Усе продумано до дріб’язків

Виконані щасливого ідеалізму нумера будують якийсь Інтеграл, що наповнить щастям весь Всесвіт. Ці картини щось нагадують, не чи правда? Недарма сучасні Замятіну критики з піною в рота доводили, що “Ми” – шкідливий і антирадянський добуток. Дійсно, цей роман – антирадянський добуток, причому одне із кращих

Головний герой – нумер D-503, від імені якого ведеться оповідання, – одержує можливість випробувати теперішні людські почуття, зазнати пристрасть, страх. Доля його трагична: він не був страчений, як його кохана, а піддався операції по усуненню уяви разом з іншими нумерами.

Одне з найважливіших питань, які намагається вирішити автор, – питання волі вибору й волі взагалі. Де грань, що відокремлює волю від несвободи, а людини від тварини? Сьогоднішні хаос і хитання в пострадянському суспільстві, соромливо іменовані “періодом становлення демократії”, показують, що ми не готові до волі, ми не навчилися розуміти й цінувати її. Може бути, нинішній пострадянський простір і є місцем, де живуть ті, хто вижив у катаклізмі антиутопії, – своєрідним “житлом для антилюдства”. На щастя, республіки колишнього Радянського Союзу повільно й важко видужують, і повернення в дурний сон за назвою “Совдепия” уже зовсім неможливо.

Але примара несвободи продовжує стояти за нашими плечима. Ми повинні бути уважні й пильні: у світі є багато Благодійників, готових ощасливити слухняних нумеров. І саме головне – нам потрібно не машинне демократичне суспільство, а воля, заснована на вічних принципах гуманізму

Особистості в романі немає. Люди втратили своє ім’я, своє “я”, і відбулося страшне – вони стали… “нумерами”. Є ПРО-90, Д-503 і інших. Ні людей. І в цьому символ знеособленості, повного знищення індивідуальності. Життя в такій державі підпорядкована Годинної Скрижалі, що пропонує, коли всім одночасно спати, коли працювати або займатися любов’ю. Був навіть проголошений історичний “Ьех зехиаиз” (сексуальний закон): “Усякий з нумеров має право, як на сексуальний продукт, на будь-який нумер…” Але коли любов перетворюється в “щастя” по разових талонах, вона вмирає, а без любові гине й мир

Такі умови буття в Єдиній Державі, про які розповідає у своєму щоденнику для нащадків талановитий інженер Д-503.

Герой дуже задоволений життям. Його не бентежить, що місто-держава, у якому він живе, оточений скляною стіною. У цьому місті немає живої природи: не співають птаха, не грають сонячні відблиски в лужицах на асфальті. “Квадратна гармонія” вулиць і площ, що жахає однаковість життя “нумеров”, доведене до абсурду рівність людей захоплюють оповідача. Всі “нумера” однаково одягнені, живуть в однакових кімнатах величезних багатоповерхових будинків. Ці кімнати в будинках із прозорими стінами нагадують клітки-камери, за мешканцями яких ведеться невсипуще спостереження

Підстав для заздрості друг до друга в них немає. Виходить, усі щасливі?

По-моєму, позиція автора різко відрізняється від точки зору Д-503, і чим більше той захоплюється способом життя “нумеров”, тим страшнее виходять намальовані имкартини.

Мене потрясла історія Великої Операції. Це вищий ступінь насильства над людиною, до якого прибігала Єдина Держава, щоб витягти частину мозку, де зароджувалася фантазія

Але страшнее знищення людської плоті – знищення людського духу, умертвіння душі. Цієї операції були піддані насильно всі “нумера” після того, як було розгромлене повстання членів “Мефи”, що виступили проти тоталітарного режиму. Таким чином, Єдина Держава надійно застрахувала себе від повторення революцій і інших небезпечних проявів вільної волі громадян

У цьому ж щоденнику Д-503 розповідає й про свою любов до революціонерки 1-330 і раптової хвороби, що приключилася з ним, – виникненні в нього душі. Під впливом 1-330 багато чого в його світогляді міняється. У ньому починається процес пробудження душі. Це був для нього єдиний шанс стати людиною, тобто випробувати всі борошна й радості людського буття

Але після операції Д-503 втрачає свої шляхетні властивості й особисті прихильності. Він перетворюється з людини мислячого в людину керованого, “гідного” громадянина Єдиної Держави

Мир, у якому живуть подібні люди, уважає Замятін, – кошмар, пекло!

Йому протистоїть у романі мир за Стіною. Там живуть нащадки тих деяких, хто пішов після Великої Двохсотлітньої Війни в ліси, але їхнє суспільство перебуває на примітивній стадії розвитку

Замятін уважав, що тільки на первісно-общинній стадії, коли державної влади ще не було, можна було знайти суспільство, члени якого користувалися майже абсолютною волею. Він звернувся до “давно минулій” історичної епохи, а не фантазував про те, яким воно буде в далекому майбутньому

У романі Замятін також показав, що не може бути щасливим суспільство, що не враховує запити й похилості своїх громадян. Я думаю, автор хотів розповісти нам не про помилкові політичні теорії, а про тім дивовижний, у що може вилитися гарний політичний рух, якщо воно перекручується

Я вважаю, що не можна винищити людське в людині. Людство повинне бути вільним, а Майбутнє стане таким, яким ми його готовимо


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Уніфікація, зрівнялівка, регламентація в романі “Ми”

Categories: Нові твори

Links